1 Знеможений моєю душею, стогнучи, випущу на Нього мої слова. Викажу, охоплений, гіркоту моєї душі
2 і скажу Господу: Не вчи мене безбожно чинити! І чому Ти мені так присудив?
3 Хіба добре Тобі, якщо безбожно чинитиму, адже Ти відкинув діла моїх рук, а раду безбожних Ти прийняв?
4 Невже Ти бачиш, як бачить смертний, хіба Ти бачиш, як бачить людина?
5 Чи Твоє життя є людським, чи Твої роки людські?
6 Адже Ти відшукав моє беззаконня і вистежив мої гріхи.
7 Бо Ти знаєш, що я не чинив безбожно. Але хто є той, який спасає з Твоїх рук?
8 Твої руки зліпили мене і створили мене, після цього, змінивши, Ти мене уразив.
9 Згадай, що Ти мене утворив з глини, і знову повертаєш мене в землю.
10 Хіба не як молоко Ти мене видоїв, витиснув мене, подібно до сиру?
11 Шкірою і тілом Ти мене одягнув, кістьми і сухожиллями Ти мене зшив.
12 Життя і милосердя Ти мені дав, а Твій нагляд оберіг мій дух.
13 Маючи це в собі, знаю, що все можеш, ніщо для Тебе не є непосильним.
14 Адже коли грішу, Ти наді мною сторожиш, і безвинним від беззаконня Ти мене не зробив.
15 Бо якщо буду безбожний, горе мені! Якщо ж буду праведний, не можу піднятися, бо я є повний безчестя.
16 Адже на мене полюють, наче на лева, щоб убити. І знову, повернувшись, Ти страшно нищиш мене,
17 обновляючи проти мене моє випробування, — гнів великий Ти виказав мені та навів на мене випробування.
18 Тож навіщо Ти мене вивів з лона матері, і я не помер, і мене око не побачило б,
19 і став би я, наче той, якого не існувало? Тож чому з лона я не був покладений у могилу?
20 Хіба не коротким є час мого життя? Дозволь мені трохи спочити,
21 поки я піду, звідки не повернуся, у землю темряви і мороку,
22 в землю вічної темряви, де немає світла, і де не побачити життя смертної людини.