1 Адже смертна людина, яка народжена від жінки, має коротке життя і повна гніву,
2 або вона відпала, наче цвіт, що відцвів, зникла, наче тінь, і не затрималася.
3 Чи не слово цього звершив Ти, і цього Ти зробив, щоби прийшов із судом перед Тебе?
4 Бо хто на суді буде чистим від нечисті? Але ж ніхто!
5 Хоч і один день його життя на землі, а його місяці пораховані в нього, Ти поклав на час, і він не переступить.
6 Відійди від нього, щоб замовчав і мав задоволення від життя, наче найманець.
7 Адже є надія для дерева. Бо якщо буде зрубаним, ще зацвіте, і галузки в нього не бракуватиме.
8 Бо якщо постаріє в землі його корінь, і його пень на камені помре,
9 то зацвіте від запаху води, і зробить жнива більше, ніж молодий саджанець.
10 Чоловік же, померши, відійшов, — смертна людина, упавши, більше не існує.
11 Адже в часі помирає море, і ріка, опустівши, висохла.
12 А людина, заснувши, не встане, доки лишень небо буде зшите разом. І вони не збудяться зі свого сну.
13 Хіба ж не краще Ти зберіг би мене в аді, сховав би мене, доки не спинився б Твій гнів, і признач мені час, в який мене згадаєш.
14 Адже якщо чоловік помре, чи житиме, закінчивши дні свого життя? Чи терпітиму, аж доки знову буду?
15 Тоді покличеш, а я Тебе послухаюся, діло ж Твоїх рук не відкинь.
16 Ти ж почислив мої задуми, і Тебе не омине жоден із моїх гріхів.
17 Ти ж запечатав мої беззаконня в торбі, позначив, якщо я в чомусь несвідомо вчинив переступ.
18 І лише гора, падаючи, розсиплеться, і камінь постаріє на своєму місці.
19 Вода злизала каміння, і води затопили низини пороху землі. І Ти знищив очікування людини.
20 Ти його скинув до кінця, і він відійшов. Ти йому наставив обличчя і відіслав.
21 І якщо його сини стали численними, він не знає, і якщо стають нечисленними, він не свідомий того.
22 Але тільки його тіло відчувало біль, і його душа плакала.