1 «Чоловік, що родиться від жінки,
віком короткий і тривоги повний.
віком короткий і тривоги повний.
2 Зростає, немов квітка, і в'яне,
і біжить тінню без упинку!
і біжить тінню без упинку!
3 І на такого відкриваєш твої очі,
тягнеш на суд із собою?
тягнеш на суд із собою?
4 Хто з нечистого може зробити чисте?
Ніхто!
Ніхто!
5 Коли йому дні визначені,
число місяців його тобі відоме,
ти викреслив йому межу, якої він не переступить,
число місяців його тобі відоме,
ти викреслив йому межу, якої він не переступить,
6 то відверни від нього твої очі, залиш його,
покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого.
покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого.
7 І дерево має надію;
воно, хоч зрубане, ще відродиться,
і пагінці його рости не перестануть.
воно, хоч зрубане, ще відродиться,
і пагінці його рости не перестануть.
8 Навіть як його корінь у землі постарівся,
і пень його у ґрунті струхлявів,
і пень його у ґрунті струхлявів,
9 але, скоро воно почує воду, знов зазеленіє
і поросте галуззям, наче молоденьке.
і поросте галуззям, наче молоденьке.
10 А людина вмирає і лежить бездушна;
людина йде на той світ, — і де вона?
людина йде на той світ, — і де вона?
11 Води зникають з моря,
ріки стають сухими, сохнуть;
ріки стають сухими, сохнуть;
12 отак людина ляже і не встане;
покіль не щезнуть небеса, — не пробудиться,
не підведеться від сну свого.
покіль не щезнуть небеса, — не пробудиться,
не підведеться від сну свого.
13 Коли б уже ти сховав мене в Шеолі,
укрив мене, поки перейде гнів твій,
призначив мені строк — потім згадати про мене!
укрив мене, поки перейде гнів твій,
призначив мені строк — потім згадати про мене!
14 Коли хтось умре, хіба оживе знову?
Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна.
Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна.
15 Ти кликнув би, і я тобі відповів би,
ти прагнув би діла рук твоїх.
ти прагнув би діла рук твоїх.
16 Замість, як нині, рахувати мої кроки,
ти не вважав би більше на гріх мій!
ти не вважав би більше на гріх мій!
17 І запечатаний у торбинці був би мій переступ,
мою провину ти перекреслив би!
мою провину ти перекреслив би!
18 Та ба! Як гора падає, валиться,
і скеля зо свого місця сходить,
і скеля зо свого місця сходить,
19 води каміння витирають,
злива змиває з землі порох,
так ти чоловіка надію нищиш.
злива змиває з землі порох,
так ти чоловіка надію нищиш.
20 Кидаєшся на нього постійно, і він зникає,
змінюєш вид його і відсилаєш.
змінюєш вид його і відсилаєш.
21 Чи в честі його діти, він не знає,
чи в ганьбі, він не помічає.
чи в ганьбі, він не помічає.
22 Він тільки відчуває біль свого тіла,
і його душа над ним самим ридає.»
і його душа над ним самим ридає.»