1 І відповів Йов і сказав:
2 Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом?
3 А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не з'умів би одказати.
4 Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував з'упокоєн?
5 Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму;
6 Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються;
7 Скаже сонцеві, — і не зійде, й на звізди печать покладає.
8 Він самий напинає небеса й ходить по валах морських.
9 Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі cкриті на полуднї;
10 Творить великі дива, недовідні, безлїчні.
11 Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його.
12 Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш?
13 Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді;
14 Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його?
15 Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого.
16 Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той,
17 Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує,
18 Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем.
19 Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним?
20 Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде.
21 Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє.
22 Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного.
23 Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється.
24 Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший?
25 Днї мої хутші од гонця, — мчаться, не бачивши долї;
26 Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич.
27 Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,
28 То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним;
29 А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись?
30 Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,
31 То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.
32 Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!
33 І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох.
34 Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, —
35 А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.