1 І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась.
2 І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся.
3 І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях.
4 А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
5 І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
6 І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
7 І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
8 І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.
9 Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
10 І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
11 І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
12 І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
13 І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
14 А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.
15 І промовив Ноєві Господь, кажучи:
16 „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
17 Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.
18 І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
19 Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.
20 І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.
21 І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
22 Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“