Марка 4 глава

¹ І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на морі; а ввесь народ був на землї при морю.

² І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:

³ Слухайте: Ось вийшов сїяч сїяти:

⁴ і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.

⁵ Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.

⁶ Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.

⁷ А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.

⁸ А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.

⁹ І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.

¹⁰ Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.

¹¹ І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,

¹² щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи.

¹³ І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте?

¹⁴ Сїяч слово сїє.

¹⁵ Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх.

¹⁶ Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,

¹⁷ та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.

¹⁸ А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово,

¹⁹ та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.

²⁰ А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.

²¹ І рече до них: Чи на те приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?

²² Нема бо нїчого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.

²³ Коли хто має уші слухати, нехай слухає.

²⁴ І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.

²⁵ Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.

²⁶ І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,

²⁷ та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як — він не знає.

²⁸ Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.

²⁹ Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.

³⁰ І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?

³¹ Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї;

³² а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне.

³³ І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.

³⁴ Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.

³⁵ І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.

³⁶ І, відпустивши народ, узяли Його, як був в човнї. І инші ж човни були з Ним.

³⁷ І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.

³⁸ А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?

³⁹ І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.

⁴⁰ І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?

⁴¹ І полякались страхом великим; і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?

Стих 11

То, что Он, казалось бы, говорил тайно, некоторым образом не было тайным. Ибо Он говорил не для того, чтобы слушающие потом умолчали о сказанном, но чтобы повсюду было оно проповедано. Можно говорить одновременно явно и не явно, тайно и не тайно, как сказано: « ...они своими глазами смотрят, и не видят» (Ср. 9 И сказал Он: пойди и скажи этому народу: слухом услышите — и не уразумеете, и очами смотреть будете — и не увидите. 10 Ибо огрубело сердце народа сего, и ушами с трудом слышат, и очи свои сомкнули, да не узрят очами, и не услышат ушами, и не уразумеют сердцем, и не обратятся, чтобы Я исцелил их. Ис 6:9−10). Как же это: смотрят — значит явно, не тайно; но не видят — значит не явно, но тайно? Все, что они слышали, но не поняли, было таким, что обвинять Его не имели они оснований. Всякий раз, когда они спрашивали Его в надежде найти, в чем бы таком Его обвинить, Он отвечал им таким образом, что все их уловки проваливались и все козни расстраивались.

Трактат на Евангелие от Иоанна. Сl. 0278, 113.3.38 [CCL 36:638].

Стих 20

Вчера взывал я к дороге, взывал к скалам, взывал к терновым кустам. Я сказал: меняйтесь, пока есть возможность; вспашите плугом грубую почву, выбросьте камни с поля, вырвите с поля терновник! Не имейте грубого сердца — в нем быстро угаснет Божие Слово! (Ср. 8 "не ожесточите сердца вашего, как в Мериве, как в день искушения в пустыне, Пс 94:8; 14 Блажен человек, который всегда пребывает в благоговении; а кто ожесточает сердце свое, тот попадет в беду. Притч 28:14; 14 Наконец, явился самим одиннадцати, возлежавшим на вечери, и упрекал их за неверие и жестокосердие, что видевшим Его воскресшего не поверили. Мк 16:14) Не будьте мягкой почвой — в ней корень любви непрочен! Заботами и стремлениями мира сего не погубите доброго семени, которое сеется в вас нашим трудом! Ведь сеет Господь, а мы — работники Его. Будьте доброй почвой! (Ср. 19 Если захотите и послушаетесь, то будете вкушать блага земли; 20 если же отречетесь и будете упорствовать, то меч пожрет вас: ибо уста Господни говорят. Ис 1:19−20; 12 Сейте себе в правду, и пожнете милость; распахивайте у себя новину, ибо время взыскать Господа, чтобы Он, когда придет, дождем пролил на вас правду. Ос 10:12; 47 Всякий, приходящий ко Мне и слушающий слова Мои и исполняющий их, скажу вам, кому подобен. 48 Он подобен человеку, строящему дом, который копал, углубился и положил основание на камне; почему, когда случилось наводнение и вода напёрла на этот дом, то не могла поколебать его, потому что он основан был на камне. Лк 6:47−48)

Проповеди. Сl. 0284, 73.38.471.25.

Стих 32

Как матери кафолической Церкви быть с теми, кто воюет против нее — ведь они ее сыновья? Она — как огромное дерево, ветви которого простираются на весь мир; и вот в Африке отломился сучок1. Она же рождает их в муках, дабы к корню вернулись, без которого истинно жить не могут.

Примечания

• 1 — Имеется в виду донатисткий раскол, который охватил Северную Африку в 4−5 вв. н.э.

Послания. Сl. 0262, 185.57.8.29.19.

Стих 41

Ты услышал брань — это ветер; ты разгневан — это теченье. Дует ветер, поднимаются волны, твой корабль в опасности, в опасности сердце твое, сердце дрожит. Услышав злословие, ты хочешь отплатить тем же. И вот, отплатив и сделав другому зло, сам потерпел кораблекрушение. Отчего так? Оттого, что Христос в тебе спит. Что означает «Христос в тебе спит»? Что ты забыл Христа. Так что разбуди Христа, вспомни о Нем, и проснется в тебе Христос... Родилось искушение — это ветер; ты в смятении — это волны. Буди Христа, и Он станет с тобой говорить. Кто же Сей, что и ветер и море повинуются Ему? (Ср. 27 Люди же, удивляясь, говорили: кто это, что и ветры и море повинуются Ему? Мф 8:27; 25 Тогда Он сказал им: где вера ваша? Они же в страхе и удивлении говорили друг другу: кто же это, что и ветрам повелевает и воде, и повинуются Ему? Лк 8:25).

Источник: Проповеди. Сl. 0284, 63.38.424.20.