1 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої — голубки.
2 Який же ти прекрасний, о мій любий! Який ти милий! Постеля наша — сама зелень.
3 Трями наших домів — із кедру, а наші бантини, — з кипарису.
4 Він увів мене в бенкетний покій, і любов — стяг його надо мною.
5 Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любови знемагаю.
6 Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає.
7 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами й ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче.
8 Уважно! Мій любий! Ось він іде, він стрибає по горах, по горбках скаче.
9 Мій любий — немов олениця або оленятко. Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна заглядає, крізь ґрати зазирає.
10 Заговорив мій любий і сказав до мене: «Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна!
11 Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли.
12 Вже квіти на землі з'явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім.
13 Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград, у цвіту пахощі розливає. Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна!
14 Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі! Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути! Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне.»
15 Спіймайте нам лисиць, лисиць маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту.
16 Мій любий — мій, а я його, — його, що пасе між лілеями.
17 Покіль день дише холодочком і тіні утікають, вернись, мій любий! Будь, як газеля або як оленятко на горах Бетер!