1 Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком. Їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі!
2 Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене — нічних капель.»
3 Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила собі ноги: як мені їх бруднити?
4 Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені.
5 Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві.
6 Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був. Шукала я його, та не знайшла вже; я кликала його, та він не обізвавсь до мене.
7 Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить. Вона мене побила, поранила. Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури.
8 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому? Що я з любови знемагаю!
9 Чим любий твій над любими, найкраща між жінками? Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш?
10 Мій любий білий та рум'яний, його з десяти тисяч розпізнати.
11 Голова у нього з золота, із щирого; кучері у нього закручені, чорні, мов ворон.
12 Очі його мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають.
13 Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих. Уста його — лілеї, що крапають міррою дорогоцінною.
14 Руки його — золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами. Груди його — брили слонокости, сафірами вони вкриті.
15 Ноги його — стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах. Вигляд його, немов Ливану, він пишний — мов оті кедри.
16 Розмова його — самі солодощі, увесь він — розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму!