1 Якби ж то ти був мені братом, що ссав груди матері моєї! Я, стрінувши тебе на вулиці, могла б тебе обняти і мене б не ганьблено.
2 Я повела б тебе, я привела б тебе у дім матері моєї; ти мене навчав би. Я б тебе напоїла вином пахучим, солодким суслом моїх гранатових яблук.
3 Ліва рука його під головою в мене, а права мене обнімає. "Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, не будіть, не розбуджуйте моєї любої, покіль вона того не схоче.
4 Хто це, що сходить від пустині, на свого любого опершись?
5 Під яблунею я збудив тебе; там тебе зачала твоя мати, там зачала та, що тебе породила.
6 Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку; любов бо, як смерть сильна; ревнощі люті, немов пекло. Стріли її — вогненні стріли, правдиве полум'я Господнє.
7 Водам великим любови не вгасити, ані рікам її не затопити. Якби хто за любов віддав скарби свого дому, зазнав би лиш погорди великої.
8 Є в нас сестричка невеличка, грудей вона не має. Що нам робити з нашою сестрою, як прийдуть старости до неї?
9 Як вона — мур, збудуймо на ньому башту срібну. Як вона — двері, ми зробимо для них кедрові стулки.
10 Я — мур, і мої груди мов ті башти, тоді в його очах я була мов та, що знайшла спокій.
11 Був у Соломона виноградник у Ваал-Гамоні. Він дав був сторожам той виноградник, і кожний мав принести за плоди з нього по тисячі срібних.
12 Мій виноградник, що мені належить, перед очима в мене. Та тисяча для тебе, Соломоне, а двісті — сторожам його плоду.
13 О ти, що в садах живеш! Товариші уважно слухають твій голос. Дай же мені його почути!
14 Втікай, мій любий! Будь, як олениця або оленятко на горах бальзамових.