1 На закінчення. Псалом Давида. Безумний у своєму серці сказав: Нема Бога! Вони піддалися розтлінню і стали огидними у своїх діяннях; нема того, хто би чинив добро, — навіть одного нема.
2 Господь поглянув із неба на людських синів, щоби побачити, чи є хтось здатний розуміти або такий, що шукає Бога.
3 Усі збилися з дороги, усі стали непридатними; нема такого, хто робив би добро, нема ні одного. [Їхня гортань — гріб відкритий; своїми язиками кажуть неправду. Отрута зміїна — під їхніми язиками; їхні уста повні прокляття і гіркоти. Їхні ноги швидкі, щоби проливати кров. На їхніх дорогах — руїни й нещастя; шлях миру їм невідомий. Немає Божого страху перед їхніми очима].
4 Невже не схаменуться всі ті, хто чинить беззаконня? Ті, які поглинають мій народ, як хліб, але до Господа не закликали?
5 Там, де страху не було, вони жахнулися від страху, адже Бог — із праведним родом.
6 Ви зганьбили раду убогого, однак Господь є його надією.
7 Хто принесе Ізраїлеві спасіння із Сіону? Коли Господь поверне полонених зі Свого народу, нехай зрадіє Яків і звеселиться Ізраїль.