1 Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст.
2 Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки:
3 те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.
4 Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив.
5 Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам;
6 щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам,
7 аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей;
8 щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові.
9 Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли.
10 Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі,
11 забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив,
12 перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос.
13 Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк,
14 і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч.
15 Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні:
16 вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки.
17 Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі,
18 випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі.
19 Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі?
20 Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею?
21 Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів,
22 бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння.
23 І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами —
24 і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб.
25 Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі.
26 Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій;
27 посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок:
28 їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень.
29 Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання.
30 Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті,
31 а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля.
32 У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам.
33 Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко.
34 Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога,
35 згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем.
36 Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього.
37 Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові.
38 Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням.
39 Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається.
40 Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі!
41 Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого.
42 Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя,
43 коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос.
44 Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити.
45 Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх.
46 Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані.
47 Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом.
48 Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі.
49 Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів.
50 Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть.
51 Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама.
52 Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею.
53 Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море.
54 І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях.
56 А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов.
57 Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком.
58 Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі.
59 Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем;
60 Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми.
61 І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога.
62 Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною.
63 Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані.
64 Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані.
65 Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, —
66 і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі.
67 Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема,
68 а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив.
69 І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, —
71 Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля.
72 І той пас їх у простоті свого серця і провадив їх у мудрості своїх рук.