1 На закінчення. Повчання для синів Кореєвих.
2 Як олень прагне до джерела води, так душа моя прагне до Тебе, Боже.
3 Моя душа спрагнена Живого Бога. Коли прийду і з’явлюся перед обличчям Бога?
4 Мої сльози стали для мене хлібом удень і вночі, коли щодня мені говорили: Де твій Бог?
5 Згадав про це я і вилив перед собою душу свою, бо перейду до місця, де дивовижний намет, — аж до дому Божого — з голосом радості й хвали, зі святковим відлунням.
6 Чому сумуєш, душе, чому тривожиш мене? Поклади надію на Бога, адже я прославлятиму Його. Мій Бог — спасіння моєї особи.
7 Моя душа збентежена в мені. Через це я згадуватиму Тебе в околицях Йордану і Гермону, з малого пагорба.
8 Безодня перекликається з безоднею гуркотом своїх водоспадів; усі Твої буруни і Твої хвилі нахлинули на мене.
9 Вдень Господь заповість Своє милосердя, а вночі зі мною пісня — молитва до Бога мого життя.
10 Промовлятиму Богові: Ти — Той, Хто за мене заступається. Чому Ти забув мене? Чому я ходжу засмучений тим, що мене гнітить ворог?
11 Коли кості мої тріщали, мої гнобителі дорікали мені, говорячи щодня: Де твій Бог?
12 Чому ти сумуєш, душе, чому тривожиш мене? Поклади надію на Бога, адже я прославлятиму Його. Мій Бог — спасіння моєї особи.