1 Яків, побачивши, що в Єгипті йде продаж, сказав своїм синам: Чому ви нічого не робите?
2 Ось, я почув, що в Єгипті є пшениця. Сходіть туди й купіть нам трохи хліба, щоб ми вижили та не повмирали.
3 І десять Йосифових братів пішли купити в Єгипті пшениці.
4 Та Веніамина, Йосифового брата, не відпустив з його братами, бо сказав: Щоби часом не скоїлося з ним нещастя.
5 Тож сини Ізраїля прийшли разом з іншими, які прибули для закупівлі, оскільки в Ханаанській землі був голод.
6 А Йосиф був володарем краю; він продавав усьому народові землі. Прийшовши, Йосифові брати вклонилися йому обличчям до землі.
7 Йосиф, побачивши своїх братів, упізнав їх, та тримався на віддалі від них і говорив з ними суворо. Він запитав їх: Звідкіля ви прийшли? Вони ж сказали: З Ханаанської землі, щоб купити їжі.
8 Тож Йосиф упізнав своїх братів, а вони його не впізнали.
9 І пригадав Йосиф сни, які він бачив, і сказав їм: Ви — шпигуни, ви прийшли розвідати дороги краю.
10 Вони ж відповіли: Ні, пане, ми, твої раби, прийшли купити хліба.
11 Усі ми — сини одного чоловіка; ми мирні! Твої раби — не шпигуни!
12 Та він сказав їм: Ні, ви таки прийшли, щоб вивідати дороги краю.
13 Вони ж сказали: Ми — твої раби, нас дванадцятеро братів у Ханаанській землі; і ось молодший сьогодні з нашим батьком, а ще одного немає.
14 Промовив до них Йосиф: Як я вам сказав — так воно і є; стверджую, що ви — шпигуни!
15 Цим ви і виявитеся! Клянусь здоров’ям фараона: не вийдете ви звідси, доки ваш молодший брат не прибуде сюди!
16 Пошліть одного з-поміж вас і приведіть вашого брата; ви ж — чекайте, доки не будуть доведені ваші слова, — кажете правду чи ні. Якщо ні, то клянусь здоров’ям фараона, що ви — шпигуни.
17 І вкинув їх до в’язниці на три дні.
18 А третього дня їм сказав: Зробіть так — і житимете, адже я боюся Бога.
19 Якщо ви мирні, нехай один з ваших братів залишиться у в’язниці, ви ж ідіть і віднесіть куплену вами пшеницю,
20 а вашого молодшого брата приведіть до мене, і ваші слова підтвердяться. Якщо ж ні — помрете. Вони так і зробили.
21 І говорили брати між собою: Так, дійсно, ми грішні щодо нашого брата, бо знехтували ми біль його душі, коли благав нас, і не вислухали ми його. Ось чому прийшло на нас це нещастя.
22 А Рувим у відповідь промовив до них: Чи не говорив я вам, твердячи: Не чиніть зла юнакові. Та ви не послухали мене. І ось — домагаються від нас його крові.
23 Вони ж не знали, що Йосиф їх розуміє, оскільки між ними був перекладач.
24 Тож відвернувшись від них, Йосиф заплакав. Тоді знову повернувся до них і заговорив з ними. Він забрав від них Симеона і зв’язав його перед ними.
25 А їхні торби Йосиф наказав наповнити пшеницею, повернути гроші кожного в його мішок і дати їм харчів на дорогу. Так з ними і було зроблено.
26 І навантаживши пшеницю на своїх ослів, вони пішли звідти.
27 А там, де зупинилися, один із них розв’язав свій мішок, щоб нагодувати ослів, побачив вузлик зі своїми грішми, який був зверху в мішку.
28 І він сказав своїм братам: Мені повернули гроші — ось вони в моєму мішку! І жах охопив їхнє серце, вони налякалися і говорили один одному: Що це Бог нам зробив?
29 І прибули вони в Ханаанську землю до свого батька Якова, і розповіли йому все, що з ними трапилося, кажучи:
30 Говорив з нами суворо той чоловік, володар краю, і кинув нас у в’язницю як шпигунів країни.
31 Ми ж йому сказали: Ми — мирні, ми не шпигуни;
32 нас є дванадцять братів — синів нашого батька; одного немає, а найменший сьогодні з нашим батьком у Ханаанській землі.
33 А чоловік, володар краю, сказав нам: Ось із чого довідаюся, що ви мирні: одного брата залиште тут зі мною, візьміть куплену пшеницю і повертайтеся до вашого дому.
34 Тож приведіть вашого молодшого брата до мене, — і тоді знатиму, що ви не шпигуни, а мирні, і віддам вам вашого брата, і будете торгувати в краю.
35 А коли вони випорожнювали свої мішки, то виявилося, що в мішку кожного був вузол з грішми. Вони та їхній батько побачили вузлики зі своїми грішми — і перелякалися.
36 І сказав їм Яків, їхній батько: Ви позбавили мене дітей. Йосифа немає, Симеона немає, а тепер забираєте Веніамина! Усе це впало на мене.
37 Та Рувим сказав своєму батькові, промовляючи: Убий моїх двох синів, якщо не приведу його до тебе! Віддай його в мої руки, — і я поверну його тобі.
38 Він же відповів: Мій син не піде з вами, бо його брат помер, і він залишився сам-один. А як спіткає його лихо в дорозі, якою підете, то смутком зведете мою старість до аду.