1 А змій був найхитріший з усіх звірів, які на землі, котрих створив Господь Бог. І сказав змій жінці: Чому це Бог сказав: Не їжте з жодного дерева, яке в раю?
2 А жінка відповіла змієві: Плоди з дерев раю ми можемо їсти,
3 та про плід дерева, що посеред раю, Бог сказав: Не їжте з нього і не доторкайтеся до нього, щоб ви не померли.
4 І сказав змій жінці: Ні! Ви не помрете! [1]
5 Та Бог знає, що в той день, коли з’їсте з нього, ваші очі відкриються, і ви станете, як боги, маючи пізнання добра і зла.
6 І жінка побачила, що дерево придатне для їжі й приємне на вигляд, і прекрасним є мати знання. Тож взявши його плід, вона з’їла його, і також дала своєму чоловікові, який був з нею, і вони обоє з’їли.
7 І відкрилися в обох очі, і пізнали, що були нагі, тож вони зшили листя смоківниці й зробили собі пояси.
8 І почули голос Господа Бога, Який ходив у раю в післяобідній час, і заховалися — Адам і його жінка — від присутності Господа Бога серед дерев раю.
9 Та Господь Бог покликав Адама і запитав його: Адаме, де ти?
10 А той відповів Йому: Я почув Твій голос, як Ти ходив у раю, і злякався, бо я нагий, тож заховався.
11 Тоді Бог запитав його: Хто сповістив тобі, що ти нагий? Чи не їв ти з того дерева, з якого Я наказав тобі (з нього єдиного) не їсти?
12 Адам сказав: Жінка, яку Ти дав, щоби була зі мною, — це вона мені дала з дерева, — і я з’їв!
13 І Господь Бог запитав жінку: Чому ти це зробила? А жінка відповіла: Змій мене обманув, і я з’їла…
14 І тоді Господь Бог сказав змієві: За те, що ти це зробив, проклятий ти з-поміж усіх тварин і серед усіх звірів землі. На грудях своїх і череві повзатимеш та землю їстимеш у всі дні свого життя.
15 І Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між твоїм насінням і її насінням: воно [2] підстерігатиме твою голову, а ти вистежуватимеш [3] його п’яту!
16 А жінці Він сказав: Надто примножу [4] твої болі й твій стогін; у болях народжуватимеш дітей, і до твого чоловіка ти звертатимешся, а він над тобою пануватиме.
17 Адамові ж сказав: Оскільки ти послухав голосу своєї жінки і з’їв з дерева, з того, про яке Я заповів тобі — з нього єдиного — не їсти, проклята земля у твоїх ділах. У скорботах їстимеш з неї в усі дні свого життя.
18 Терня і будяки буде родити тобі, і їстимеш польові рослини.
19 У поті свого чола їстимеш свій хліб, доки не вернешся в землю, з якої ти був узятий, адже ти — земля, — і в землю відійдеш.
20 І дав Адам своїй жінці ім’я [Єва, що значить] Життя, тому що вона є матір’ю всіх живих.
21 Адамові та його жінці Господь Бог зробив одяг зі шкур і зодягнув їх.
22 І сказав Бог: Ось Адам став наче один із Нас, який знає добро і зло. Тож тепер, аби часом він не простягнув руки, не взяв з дерева життя, не їв і не жив вічно.
23 І Господь Бог вислав його з раю насолоди обробляти землю, з якої був узятий.
24 Він вигнав Адама і поселив його напроти раю насолоди, і поставив херувимів та полум’яного меча, що обертався, аби стерегти дорогу до дерева життя.