Рут 1 глава

Книга Рут
Переклад Куліша та Пулюя → New International Version

За тих часів, як правували суддї, раз якось був в краю голод. І один чоловік з Юдейського Вефлеєма пійшов зо своєю жінкою та з двома синами своїми жити в край Моабіїв.

In the days when the judges ruled,a there was a famine in the land. So a man from Bethlehem in Judah, together with his wife and two sons, went to live for a while in the country of Moab.

Чоловік той на ймення Єлимелех, жінка його на ймення Ноема, а два сини його на ймення Махлон та Хілеон; були вони з Ефрату, з Юдейського Вефлеєма. І прибули вони в край Моабіїв та й зістались там.

The man’s name was Elimelek, his wife’s name was Naomi, and the names of his two sons were Mahlon and Kilion. They were Ephrathites from Bethlehem, Judah. And they went to Moab and lived there.

І помер Єлимелех, чоловік Ноемин, і вона зісталась з двома своїми синами.

Now Elimelek, Naomi’s husband, died, and she was left with her two sons.

І одружились вони з Моабитянками: одна на ймя Орфа, а другу звали Рут; і жили там трохи не десять років.

They married Moabite women, one named Orpah and the other Ruth. After they had lived there about ten years,

Але згодом обидва сини її, Махлон і Хілеон, померли, і зісталась та жінка після обох своїх синів і після свого чоловіка.

both Mahlon and Kilion also died, and Naomi was left without her two sons and her husband.

І вибралась вона з своїми невістками, та й пійшла з Моабійського краю назад, бо перечула в краю Моабіїв, що Бог показав свою ласку для свого народа й дав йому хлїб.

When Naomi heard in Moab that the Lord had come to the aid of his people by providing food for them, she and her daughters-in-law prepared to return home from there.

От вийшла вона з того місця, де жила, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом, вертаючись в Юдейський край.

With her two daughters-in-law she left the place where she had been living and set out on the road that would take them back to the land of Judah.

І каже Ноема двом своїм невісткам: Вернїться ви та йдїть кожна до хати до своєї матері. Нехай Господь покаже вам ласку, як ви вчинили з помершими й зо мною!

Then Naomi said to her two daughters-in-law, “Go back, each of you, to your mother’s home. May the Lord show you kindness, as you have shown kindness to your dead husbands and to me.

Дай, Господи, щоб ви знайшли пристановище кожна в господї свого чоловіка! І вона поцїлувала їх. Але вони загомонїли голосно та заплакали;

May the Lord grant that each of you will find rest in the home of another husband.” Then she kissed them goodbye and they wept aloud

І промовили до неї: Нї, ми підемо з тобою до твого народа!

and said to her, “We will go back with you to your people.”

А Ноема сказала: Вертайтесь, мої донї; навіщо вам йти зо мною? Хіба ж в моєму лонї ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?

But Naomi said, “Return home, my daughters. Why would you come with me? Am I going to have any more sons, who could become your husbands?

Вертайтесь, донї мої, ідїть з Богом; бо я вже стара задля того, щоб вийти заміж. Та коли б я й сказала: Я маю надїю, і коли б я навіть цїєї ж ночі була з чоловіком і навіть породила синів,

Return home, my daughters; I am too old to have another husband. Even if I thought there was still hope for me — even if I had a husband tonight and then gave birth to sons —

То чи ж можна вам ждати, доки б вони виросли? Чи можна ж вам для того не виходити заміж? Нї, мої донечки! Менї бо далеко гірше жити як вам; бо Господня рука проти мене.

would you wait until they grew up? Would you remain unmarried for them? No, my daughters. It is more bitter for me than for you, because the Lord’s hand has turned against me!”

Вони підняли лемент і знов почали плакати. І Орфа поцїлувала на прощаннї свою свекруху, а Рут зісталась з нею.

At this they wept aloud again. Then Orpah kissed her mother-in-law goodbye, but Ruth clung to her.

І сказала вона: Бачиш, твоя швагрова, жінка брата твого, вернулась до свого народа і до своїх богів; вертайсь і ти слїдом за нею.

“Look,” said Naomi, “your sister-in-law is going back to her people and her gods. Go back with her.”

Але Рут сказала: не силуй мене покинути тебе і вернутись од тебе; куди підеш ти, туди й я піду, і де жити меш ти, там і я жити му; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом;

But Ruth replied, “Don’t urge me to leave you or to turn back from you. Where you go I will go, and where you stay I will stay. Your people will be my people and your God my God.

І де ти помреш, там і я помру, і бажаю, щоб і мене там поховали. Чи так, чи сяк вчинить зо мною Господь, одна смерть розлучить мене з тобою!

Where you die I will die, and there I will be buried. May the Lord deal with me, be it ever so severely, if even death separates you and me.”

Як же вона побачила, що тая твердо постановила собі йти з нею, то й перестала вмовляти її.

When Naomi realized that Ruth was determined to go with her, she stopped urging her.

От і йшли вони обидві вкупі, доки не прийшли до Вефлеєма. Як прийшли вони у Вефлеєм, усе місто заворушилось через їх, і говорили: Чи не Ноема се?

So the two women went on until they came to Bethlehem. When they arrived in Bethlehem, the whole town was stirred because of them, and the women exclaimed, “Can this be Naomi?”

Вона сказала їм: не звіть мене Ноемою, а звіть Марою, бо Всемогущий послав на мене велике горе.

“Don’t call me Naomi,b” she told them. “Call me Mara,c because the Almightyd has made my life very bitter.

Я вийшла звідсїль заможна, а Господь вернув мене сюди з порожнїми руками. Навіщо ви звете мене Ноемою, коли Господь напустив на мене допуст, і Всемогущий послав на мене смуток?

I went away full, but the Lord has brought me back empty. Why call me Naomi? The Lord has afflictede me; the Almighty has brought misfortune upon me.”

І вернулась Ноема, і з нею її невістка Рут, Моабитянка, що прийшла з Моабських полів, і прибули вони до Вефлеєма саме перед ячмінними жнивами.

So Naomi returned from Moab accompanied by Ruth the Moabite, her daughter-in-law, arriving in Bethlehem as the barley harvest was beginning.

« 21 глава 2 глава »