Якова 3 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Українська Біблія. Турконяк → Переклад Огієнка

Брати мої, хай не буде багато таких, які стають учителями, знаючи, що приймемо більший осуд.

Не багато-хто ставайте, братти мої, учителями, знавши, що більший о́суд при́ймемо.

Адже всі ми багато грішимо. Коли ж хто не грішить словом, — то досконалий чоловік, здатний приборкати й усе тіло.

Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний прибо́ркувати й усе тіло.

Ось і коням вкладаємо вуздечку в рот, щоб нам корилися, і керуємо всім їхнім тілом.

От і ко́ням вкладаєм узде́чки до ро́та, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо.

Ось і кораблі, хоч які великі та гнані бурхливими вітрами, але керуються малим стерном, куди [лише] хоче стерновий.

От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітра́ми жорсто́кими, проте найменшим сте́рном скеро́вуються, куди хоче стерни́чий.

Так само і язик: хоч і малий орган, а дуже хвалиться. Ось який невеликий вогонь, а спалює такий великий ліс!

Так само й язик, — малий член, але хва́литься ве́льми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!

І язик — це вогонь, світ неправди. Язик [так] поставлений між нашими органами, що опоганює все тіло і підпалює круг життя, а його самого запалює геєна [1].

І язик — то огонь. Як світ неправости, поста́влений так поміж нашими членами, язик скверни́ть усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни.

Адже всякий рід звірів і птахів, плазунів і риб приборкується, — вони освоєні людською природою.

Бо всяка природа звірі́в і пташо́к, гадів і мо́рських потвор прибо́ркується, і прибо́ркана буде природою лю́дською,

А язика ніхто з людей не може приборкати; він — зло невгамовне, повний смертоносної отрути.

та не може ніхто із людей язика вгамува́ти, — він зло безупи́нне, він повний отрути смерте́льної!

Ним благословляємо Господа й Отця і ним проклинаємо людей, які створені за Божою подобою.

Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.

З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не годиться, брати мої, щоб так воно було!

Із тих самих уст виходить благослове́ння й прокля́ття. Не повинно, брати́ мої, щоб так це було́!

Хіба з одного джерела виходить солодка й гірка вода?

Хіба з одно́го отвору виходить вода солодка й гірка́?

Чи може, брати мої, смоківниця родити оливки, а виноградна лоза — смокви? І солончак не може давати солодкої води.

Хіба може, бра́ти мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград — фіґи? Солодка вода не тече з солонця́.

Хто мудрий і досвідчений між вами? Нехай покаже свої діла в лагідній мудрості доброго способу життя.

Хто мудрий і розумний між вами, нехай він покаже діла́ свої в ла́гідній мудрості добрим поводженням!

Коли ж маєте гірку заздрість і суперництво у ваших серцях, не хваліться і не говоріть неправди на правду.

Коли ж гірку́ заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, —

Це не та мудрість, яка сходить згори, а земна, душевна, бісівська.

це не мудрість, що ніби зве́рху походить вона, але земна, тілесна та де́монська.

Тому що де заздрість та чвари, там безладдя і всяке лихе діло.

Бо де за́здрість та сварка, там бе́злад та всяка зла річ!

А та мудрість, що згори, насамперед чиста, потім мирна, лагідна, покірна, повна милосердя і добрих плодів, безстороння, нелукава.

А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, ла́гідна, покірлива, повна милосердя та добрих пло́дів, безстороння та нелукава.

Адже плід праведності сіється в мирі — і творцями миру.

А плід праведности сіється творцями миру.

« 2 глава 4 глава »