Руціна 1 глава

Кніга Руціна
Пераклад Яна Станкевіча → Переклад Хоменка

І было таго часу, як радзілі судзьдзі, што была галадоў у зямлі; і пайшоў адзін чалавек із Бэтлеему Юдэйскага, жыць на палёх Моаўскіх, ён а жонка ягоная а два сыны ягоныя.

За часів, коли правили судді, настав у краю голод, і один чоловік з Вифлеєму Юдейського пішов жити в Моав-край, сам він, жінка його й двоє його синів.

А імя члавека Елімелех, імя жонкі ягонае Наомі, а імя двух сыноў ягоных Маглон а Хілён; яны былі Ехрамляне зь Бэтлеему Юдэйскага. І прышлі яны на полі Моаўскія, і былі там.

На ім'я чоловікові було Елімелех, жінці ж його Ноема, а двом синам — Махлон та Кілйон; ефратії з Вифлеєму Юдейського. Прибули вони в Моав-край і там зосталися.

І памер Елімелех, муж Наомін, і засталася яна і два сыны яе.

Згодом помер Елімелех, чоловік Ноеми, і вона лишилася сама з двома синами.

І яны ўзялі сабе жонкі з Моаўлянак; імя аднае Орпа, а імя другое Рут; і жылі яны там каля дзесяцёх год.

Одружились вони з моавитянками: одній було на ім'я Орпа, а другій — Рута. І жили вони там трохи не 10 років.

І памерлі таксама абодва Маглон а Хілён; і засталася тая жонка па абодвых сынох і па мужу сваім.

Але згодом померли й вони обидва, Махлон і Кілйон, і лишилась вона сама по смерті обох синів і свого чоловіка.

І ўстала яна зь нявесткамі сваімі, і пайшла назад із палёў Моаўскіх, бо пачула на палёх Моаўскіх, што СПАДАР даведаўся да люду свайго, каб даць ім хлеб.

Тоді вибралася жінка з невістками в дорогу додому, з Моав-краю, бо почула в Моав-краї, що Господь змилосердився над своїм народом і дав йому хліб.

І вышла яна з тога места, у каторым яна была, і абедзьве нявесткі яе зь ёю. І пайшлі яны дарогаю, каб зьвярнуцца да зямлі Юдэйскае.

От і пустилась вона з того місця, де жила, в дорогу, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом назад у Юдейську землю.

І сказала Наомі дзьвюм нявесткам сваім: «Ідзіце, зьвярніцеся кажная да дому маці свае. Хай СПАДАР учыне з вамі ласку, як вы ўчынілі з памерлымі а з імною!

І сказала Ноема двом своїм невісткам: “Ідіть, повертайтесь кожна до хати своєї матері, і нехай Господь учинить вам ласку, як ви вчинили з померлими й зо мною.

Хай дасьць вам СПАДАР, каб вы знайшлі супачынак, кажная ў доме мужа свайго!» І цалавала іх. Яны ж узьнялі голас свой і плакалі,

Нехай Господь допоможе вам знайти пристановище, кожній — у господі свого чоловіка.” І поцілувала їх на прощання. Та вони стали плакати вголос

І сказалі ёй: «Не, мы з табою зьвернемся да люду твайго».

і промовили до неї: “Ні, ми підемо з тобою до твого народу!”

І сказала Наомі: «Зьвярніцеся, дачкі мае; нашто вам ісьці з імною? Ціж яшчэ ёсьць у мяне сынове ў маіх нутрох, каторыя былі б вам мужамі?

Ноема ж сказала: “Вертайтеся, мої доні; навіщо вам іти зо мною?” Хіба в моєму лоні ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?

Зьвярніцеся, дачкі мае, пайдзіце; бо я ўжо старая, каб быць замужам; ды калі б я й сказала: "Ё імне яшчэ надзея", нават, калі б я была гэтуго ноч мужу і нават нарадзіла сыноў,

Вертайтесь, мої доні, йдіть; бо я вже стара, годі мені вже думати про чоловіка. Та навіть, якби я й подумала, що маю ще надію, і навіть тієї ночі була з чоловіком і привела на світ синів,

То ці можна вам ждаць, пакуль яны вырасьлі б? Ці можна вам адвалакаць і ня выходзіць замуж? Не, дачкі мае, бо горка імне вельма за вас, бо вышла супроці мяне рука СПАДАРОВА».

чи ви могли б ждати, аж поки вони підростуть, та стримуватись і не виходити заміж? Ні, донечки мої! Мені було б вельми гірко задля вас, бо рука Господня проти мене.”

Яны ўзьнялі галасы свае і плакалі яшчэ. І Орпа цалавала сьвякрывю сваю, а Рут прыліпла да яе.

Ті знову зняли лемент і ридали вголос. Орпа поцілувала на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею.

І сказала: «Вось, ятроўка твая зьвярнулася да люду свайго й да багоў сваіх; зьвярніся й ты за ятроўкаю сваёй!»

Ноема й сказала: “Бачиш, твоя братова повернулась до свого народу й до свого бога; вертайсь і ти слідом за братовою.”

І сказала Рут: «Не малі мяне пакінуць цябе й зьвярнуцца, каб ня йсьці за табою; бо куды ты пойдзеш, я пайду, і йдзе ты начаваць будзеш, я буду начаваць; люд твой — мой люд, Бог твой — Бог мой;

Але Рута їй відказала: “Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом.

І йдзе ты памрэш, і я памру, і там пахавана буду. Гэтак хай зробе СПАДАР імне, і гэтак хай дадасьць імне, бо адно сьмерць разлуча мяне з табою».

Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою.”

І бачачы, што яна станаўко наважыла йсьці зь ёю, перастала гукаць ёй.

Як же вона побачила, що та вперлася твердо йти за нею, перестала її вмовляти.

І йшлі абедзьве яны, пакуль ня прышлі да Бэтлеему. І сталася, як прышлі яны да Бэтлеему, што прышло ў рух усе места ад іх, і казалі: «Ці гэта Наомі?»

І пішли вони обидві разом, поки не прийшли до Вифлеєму. І як увійшли у Вифлеєм, то все місто з-за них загомоніло, і жінки питали: “Чи не Ноема то?”

І яна сказала ім: «Не завіце мяне Наомі, але завіце мяне Марою, бо ўчыніў Усемагучы гаркою вельма мяне.

Вона ж до них: “Не звіть мене Ноема, звіть мене Мара, бо Всемогутній послав на мене велике горе.

Я поўная вышла, а пустою зьвярнуў СПАДАР мяне. Нашто вам зваць мяне Наомі, калі СПАДАР мучыў мяне, і ўсемагучы прычыніў імне ліха?»

Я вийшла звідсіль повна, а Господь повернув мене з порожніми руками. Навіщо ви звете мене Ноема, коли Господь виступив проти мене, і Всемогутній зробив мене безталанною?”

І зьвярнулася Наомі, і Рут Моаўлянка, нявестка ейная зь ёю, зьвярнулася з палёў Моаўскіх, і яны прышлі да Бэтлеему на пачатку жніва ячменю.

І повернулись Ноема, а з нею Рута, її невістка, моавитянка, що прийшла з моавських піль, і прибули вони у Вифлеєм, саме на початку ячмінних жнив.

« 21 глава 2 глава »