Галашэньне 1 глава

Галашэньне Ярэмава
Пераклад Яна Станкевіча → Переклад Хоменка

Як стала сталіца адзінотнаю, поўная калісь люду! яна стала, як ўдава, яна, вялікая калісь сярод народаў, княгіня меж краінаў стала даньніцаю!

Яким же самотнім зосталося місто, що було повне люду! Стало немов би вдовою! Воно, що між народами було велике, що князювало над краями, — ось данину платить!

Яна плачма плача ночы, і сьлёзы ейныя на шчоках у яе. Нямаш пацяшыцеля ёй з памеж усіх, што любілі яе; усі прыяцелі ейныя ізрадзілі яе, сталі непрыяцельмі яе.

Плаче ночами гірко, і сльози його на щоках у нього. З усіх, які його любили, нема нікого, хто б його розважив. Усі його друзі зрадили його, стали для нього ворогами.

Юдэя ўзята ў палон з прычыны гора й вялікае няволі, жывець меж народаў, не знаходзе супакою; усі перасьледаваньнікі ейныя насьпелі яе ў цесных праходах.

Юда пішов у неволю по утиску та тяжкім рабстві. Він оселився серед народів, не знайшов спочинку... Усі його гонителі його наздогнали у тіснинах.

У жалобе гасьцінцы Сыёну: ніхто ня прыходзе на ўрочыстасьці; усі брамы яго спусьцелі; сьвятары яго ўздыхаюць; дзеўкі яго гаруюць, і горка яму.

Дороги на Сіон сумують, ніхто не йде на свята. Всі брами його опустіли, священики його зідхають, дівчата його тужать, і самому йому гірко.

Праціўнікі ягоныя начэльнікамі, непрыяцелі ягоныя маюць дасьпех, бо СПАДАР зьнемарасьціў яго за множасьць выступаў ягоных; дзеці ягоныя йдуць у палон сьпераду непрыяцеля.

Противники його взяли гору, а вороги його щасливі, Господь бо засмутив його за його переступів безліч. Діти його пішли в неволю перед противником.

І адышла ад дачкі Сыёну ўся харашыня ейная; князі ейныя сталі як алені, што не знаходзяць пашы, і пашлі бязь сілы сьпераду гонячага.

І відійшла від дочки Сіону вся її слава. Князі його немов олені стали, що не знаходять собі паші, і пленталися без сили перед тими, що гнали їх.

За дзён гароты а немарасьці свае, як люд яго ўпаў у руку непрыяцеля, і ніхто не паможа яму, непрыяцелі бачаць яго й сьмяюцца із сыботаў ягоных, — ўспомнеў Ерузалім усю любату сваю, што ён меў за дзён даўнейшых.

Єрусалим пригадує собі у дні злиднів та тривоги всі свої скарби, що мав із давніх-давен, — тепер, коли народ його падає в ворожі руки, а допомоги йому немає; його гнобителі дивилися на нього, сміялися з його руїн.

Грэхам ізграшыла дачка Ерузаліму, за тое здалілі яе як нячыстую; усі, што паважалі яе, грэбуюць ёй, бо яны бачылі голасьць яе; але, яна ўздыхае й адварачаецца.

Згрішив, згрішив Єрусалим, тим і зробивсь осоружний! Усі, що його поважали, ним гордують, бо бачили його наготу. Та й сам він теж зідхає і обертається назад.

Нечысьць ейная была на крысах ейных, яна ня думала праз свой апошні канец; ад тога цяжка ўпала, ня было пацяшыцеля ў яе. «Глянь, СПАДАРУ, на гароту маю, бо непрыяцель узьвяльмуваўся».

Нечистота його на полах у нього, та він про свій кінець не думав; тому й упав так низько, і втішника не має. Споглянь, о Господи, на мої злидні, бо ворог зростає!

Праціўнік выцягнуў руку сваю на ўсі любовыя рэчы ейныя, яна бачыла, што пагане ўвыйшлі ў сьвятыню, праз каторых Ты расказаў, каб яны ня ўходзілі на збор Твой.

Противник простяг свою руку на усі його скарби. Він бачив, як погани ввійшли в його святиню, яким ти заборонив вступати в твою громаду.

Увесь люд ейны ўздыхае, яны шукаюць хлеба, аддалі любовыя рэчы свае за еміну, каб ажывіць душу. «Глянь, СПАДАРУ, і прыгледзься, бо я стала зьняважанаю».

Увесь його народ зідхає, хліба шукає. Скарби свої вони за харч віддали, щоб відживити душу. О, зглянься, Господи,й подивися, як я упідлився!

«Ці гэта ня мае ўзрушаць вас, усі вы, праходзячыя міма? Прыгледзьцеся й паглядзіце, ці ё які боль, як мой боль, што зроблены імне, каторым СПАДАР зьнемарасьціў у дзень палкага гневу Свайго.

Нехай, вас ніколи таке не спіткає, о, всі ви, що дорогою проходите повз! О, гляньте, подивіться, чи є біль, як мій біль, що мені заподіяно, що ним побив мене Господь у день палаючого гніву свого!

З вышы Ён паслаў цяпло ў косьці мае, і яно перамагло іх; расьцягнуў сетку пад ногі мае, павярнуў мяне назад, зрабіў мяне спустошанаю а мляваю ўвесь дзень.

З висоти він зіслав вогонь у мої кості, і той пожирає. Він сітку розстелив мені під ноги і завернув мене назад. Він завдав мені смутку, — я повсякденно недужий.

Іго выступкаў маіх зьвязана рукою Ягонаю; яны скруціліся, узышлі на шыю маю; Ён прычыніў упадак сілы мае; СПАДАР аддаў мяне ў рукі, з каторых я не магу падняцца.

Ярмо моїх переступів накладено його рукою; і вони, сплетені докупи, тяжать на моїй шиї. Він підбив мою силу. Видав мене Господь їм у руки, я проти них не можу протистати.

СПАДАР патаптаў усіх дужых сярод мяне, згукаў на ўрочысты збор на мяне, каб патрышчыць дзяцюкоў маіх; як у таўчэльні, Спадар патоўк дзеўку, дачку Юдзіну.

Усіх моїх хоробрих повалив Господь посеред мене. Він скликав проти мене збори, щоб знищити моїх юнаків. Господь топтав, немов у винотоці, дівицю — дочку Юди.

З гэтае прычыны я плачу; вока мае, вока мае выцякае вадою; бо далёка ад мяне пацяшыцель, што ажывіў бы душу маю; дзеці мае спустошаны, бо непрыяцель перамог».

Тому я плачу, і око моє, око проливає сльози, далеко бо від мене мій утішитель, що відживив би мені душу. Діти мої в смутку, бо ворог узяв гору.

Сыён выцягае рукі свае, няма каму пацешыць яго. СПАДАР расказаў празь Якава: праціўнікі ягоныя будуць навокал яго; Ерузалім памеж іх, як здаленая за нечысьць.

Сіон простягнув руки, але немає, хто б його розважив. Господь дав наказ проти Якова, щоб вороги його навкруги нього стали. Єрусалим посеред них занечистився.

«СПАДАР справядлівы, бо я збунтаваўся супроці расказаньня Ягонага. Слухайце, малю вас, усі люды, і паглядзіце на мучэньне мае: дзеўкі мае й дзяцюкі мае пашлі ў палон;

Господь — справедливий, бо я не слухав його слова. О, вчуйте, благаю, всі народи, гляньте на мою муку! Мої дівчата й мої хлопці поволоклися в неволю.

Я гукаў тых, што любілі мяне, але яны зьвялі мяне; сьвятары мае а старцы мае каналі ў месьце, як шукалі ежы сабе, каб ажывіць душы свае.

Кличу моїх коханців: але вони мене зрадили. Священики мої й мої старші загинуть у місті, шукаючи собі поживи, щоб відживити душу,

Глянь, СПАДАРУ, бо немарасна імне, нутр мой скорчыўся, сэрца мае перавярнулася ў імне, бо я надта збунтаваўся; вонках меч спабывае дзеці, ўнутры — як сьмерць.

Зглянься, о Господи, бо мені сумно! Горить у нутрі в мене, серце моє в мені перевернулось, бо я впертий завжди був проти тебе. У полі меч забрав моїх дітей, а вдома — смерть.

Яны пачулі, што я ўздыхаю, і няма каму пацешыць мяне; усі варагі мае пачулі празь немарасьць маю, цешацца, што Ты ўчыніў; прывядзі дзень, менаваны Табою, і няхай ім будзе, як імне!

Почули, що я стогну, — немає, хто б мене розважив. Усі вороги мої почули про моє нещастя та й зраділи, бо ти вчинив це. Коли б ти вже послав той день, що його заповідав, і вони стали такими, як я!

Няхай уся нягоднасьць іхная стане перад Табою, і ўчыні ім, як учыніў імне за ўсі выступкі мае, бо чысьленыя ўздыхі мае, і сэрца мае замлела».

Нехай прийде вся їхня злоба перед тебе; обходься з ними так, як обійшовсь ти зо мною за всі мої переступи, бо я стогну без перестання, і серце моє мліє.

« 52 глава 2 глава »