1 Самуїла 1 глава

Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів)
Переклад Огієнка → Библейской Лиги ERV

I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.

Жил один человек по имени Елкана, из города Рама, в горной земле Ефрема. Елкана был родом из семьи Цуфа. Елкана был сыном Иерохама, а Иерохам был сыном Елиуя. Елиуй был сыном Тоху, а Тоху был сыном Цуфа ефрафянина.

А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.

У Елканы было две жены: одну звали Анна, а другую — Феннана. У Феннаны были дети, а у Анны детей не было.

А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

Каждый год Елкана уходил из своего города в Силом поклоняться и приносить жертвы Господу Всемогущему. В Силоме священниками Господа служили Офни и Финеес, которые были сыновьями Илия.

І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,

Каждый раз, когда Елкана приносил жертву, он давал часть еды своей жене Феннане и её детям.

а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.

Анне же Елкана всегда давал вдвое больше, так как любил Анну, несмотря на то что Господь не дал ей детей.

А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.

Феннана всегда глубоко огорчала Анну из-за того, что та не могла иметь детей.

І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.

Так случалось каждый год, когда их семья отправлялась в дом Господний в Силом. Феннана так сильно огорчала Анну, что Анна начинала плакать и не могла есть. Однажды, когда в очередной раз так произошло,

І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“

её муж, Елкана, спросил её: «Анна, почему ты плачешь и почему не ешь? О чём скорбишь ты? У тебя есть муж, разве я не лучше для тебя десяти сыновей?»

І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.

После того как они поели и попили, Анна тихо встала и вышла помолиться Господу. Илий же, священник, сидел у входа в дом Господа.

А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

Анна была очень опечалена и горько плакала, молясь Господу.

І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.

И дала она обет Богу: «Господи Всемогущий, посмотри на мою скорбь. Вспомни обо мне! Не забудь меня! Если Ты дашь мне сына, я отдам его Тебе. Он будет назореем и не станет пить ни вино, ни крепкие напитки, и никто не острижёт его волосы».

І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.

Анна долго молилась Господу, а Илий всё это время следил за её губами.

А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.

Анна молилась в сердце своём, поэтому её губы шевелились, а голоса слышно не было, и Илий подумал, что Анна пьяна.

І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“

Он сказал ей: «Ты слишком много выпила! Пора оставить вино».

А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

Тогда Анна ответила: «Нет, господин мой, я не пила ни вина, ни пива. Я глубоко скорблю и изливаю душу свою перед Господом.

Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.

Не считай меня плохой женщиной. Я молилась так долго от великой печали и скорби моей».

І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.

Илий ответил: «Иди с миром. Пусть Бог Израиля даст тебе то, о чём ты просила Его».

А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

Анна сказала: «Пусть я найду милость в глазах твоих!» Затем она ушла, немного поела и не была уже такой печальной как прежде.

І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.

На следующее утро семья Елканы встала рано. Они поклонились Господу и вернулись домой в Раму. Елкана спал со своей женой Анной, и Господь вспомнил о ней.

І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

Через год Анна забеременела и, когда пришло время, родила сына, и назвала его Самуилом. Она сказала: «Я назвала его так потому, что просила его у Господа».

І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.

В тот год Елкана пошёл в Силом принести жертву и сдержать обеты, данные Богу. Он взял с собой всю свою семью.

А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“

Но Анна не пошла. Она сказала Елкане: «Когда мальчик подрастёт и станет есть твёрдую пищу, я отведу его в Силом и отдам его Господу. Он станет назореем и останется там навсегда».

І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.

Елкана, её муж, сказал: «Делай как хочешь. Оставайся дома до тех пор, пока мальчик не подрастёт и не станет есть твёрдую пищу. И пусть всё произойдёт так, как ты сказала». Анна осталась дома и нянчила своего сына, пока не вскормила его.

А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.

Когда мальчик подрос и стал есть твёрдую пищу, Анна повела его в Силом, в дом Господа. Она взяла с собой трёхлетнего бычка, одну ефу муки и мехи с вином.

І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.

Они предстали перед Господом. Елкана заколол бычка и принёс жертву Господу, как обычно делал. Затем Анна отдала мальчика Илию.

І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.

Она сказала: «Прости меня, господин мой. Я — та самая женщина, которая здесь при тебе стояла и молилась Господу. Поверь мне,

Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.

я молилась об этом ребёнке, и Господь исполнил мою просьбу. Он дал мне это дитя.

А тепер я віддаю́ його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.

И теперь я отдаю его Господу, и он будет служить Ему всю свою жизнь». Анна оставила там мальчика, а затем поклонилась Господу.

« 4 глава 2 глава »