1 Самуїла 1 глава

Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів)
Переклад Хоменка → Пераклад Васіля Сёмухі

Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім'я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія.

Быў адзін чалавек з Раматаім-Цофіма, з гары Яфрэмавай, імя яго Элкана, сын Ерахама, сына Ілія, сына Тоху, сына Цуфа, — Эфрацянін;

Було в нього дві жінки: одна на ім'я Анна, а друга — Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було.

у яго былі дзьве жонкі: імя адной Ганна, а імя другой Фэнана; у Фэнаны былі дзеці, а ў Ганны ня было дзяцей.

Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні.

І хадзіў гэты чалавек з горада свайго ў адпаведныя дні пакланяцца і прыносіць ахвяру Госпаду Саваофу ў Сілом; і там былі два сыны ягоныя, Офні і Фэнэес, сьвятарамі Госпада.

Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці.

У той дзень, калі Элкана прыносіў ахвяру, даваў Фэнане, жонцы сваёй, і ўсім сынам яе і дочкам яе долі;

Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно.

а Ганьне даваў долю адмысловую, бо кахаў Ганну, хоць Гасподзь замкнуў улоньне яе.

А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно.

Суперніца яе моцна засмучала яе, падбіваючы яе да нараканьняў на тое, што Гасподзь замкнуў улоньне яе.

Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла.

Так бывала кожны год, калі хадзіла яна ў дом Гасподні: тая засмучала яе, а гэтая плакала і ня ела.

Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?»

І сказаў ёй Элкана, муж яе: Ганна! Чаго ты плачаш і чаму не ясі, і, чаго смуткуе сэрца тваё? ці ж ня лепшы я табе за дзесяць сыноў?

Раз, як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом; Елі ж священик сидів саме на ослоні біля дверей Господньої святині.

І ўстала Ганна пасьля таго, як яны елі і пілі ў Сіломе. А Ілій сьвятар сядзеў тады на сядзеньні каля ўваходу ў храм Гасподні.

В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко.

І была яна ў скрусе душы, і малілася Госпаду, і горка плакала,

І обріклась таким обітом: «Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.»

і дала абяцаньне, кажучы: Госпадзе Саваоф! Калі Ты ўважыш скрусе рабы Тваёй і спамянеш пра мяне, і не забудзеш рабы Тваёй і дасі рабе Тваёй дзіця мужчынскага полу, дык я аддам яго Госпаду на ўсе дні жыцьця яго, і брытва не кране галавы ягонай.

І от як вона довго перед Господом молилась, Елі стежив увесь час за її устами.

Тым часам як яна доўга малілася прад Госпадам, Ілій глядзеў на вусны яе;

Анна говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути; тож Елі думав, що вона п'яна.

і як Ганна гаварыла ў сэрцы сваім, а вусны яе толькі варушыліся, і ня было чуваць голасу яе, дык Ілій прыняў яе за п’яную.

І сказав до неї: «Докіль ти будеш п'яною? Піди та витверезися!»

І сказаў ёй Ілій: дакуль ты будзеш п’яная? працьверазіся зь віна твайго.

А Анна відповіла, кажучи: «О ні, мій Пане! Я — бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом.

І адказвала Ганна і сказала: не, спадару мой; я — жонка, што засмучаецца духам, віна і сікеру я ня піла; а выліваю душу маю прад Госпадам;

Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла.»

ня лічы рабы тваёй нягоднаю жанчынаю, бо ад вялікай журбы маёй і ад скрухі маёй я гаварыла дагэтуль.

Тоді Елі відповів їй: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала.»

І адказваў Ілій і сказаў: ідзі зь мірам, і Бог Ізраілеў спраўдзіць просьбу тваю, чаго ты прасіла ў Яго.

Вона ж сказала: «Дозволь своїй рабині знайти ласку в твоїх очах!» І пішла собі жінка й їла, й лице в неї не було таке, як перше.

А яна сказала: хай жа знойдзе раба твая літасьць у вачах тваіх! І пайшла яна ў дарогу сваю, і ела, і аблічча яе ня было ўжо журботнае, як раней.

Встали вони раненько і, поклонившись перед Господом, пустилися в дорогу й прибули додому в Раму. Елкана спізнав Анну, свою жінку, й Господь згадав про неї,

І ўсталі яны раніцай, і пакланіліся прад Госпадам, і вярнуліся, і прыйшлі ў дом свой у Раму. І паклікаў Элкана Ганну, жонку сваю, і спамянуў пра яе Гасподзь.

і Анна, зачавши, у свій час породила сина й назвала його ім'ям Самуїл, бо, мовляла, — я його випросила в Господа.

Празь некаторы час зачала Ганна і нарадзіла сына і дала яму імя Самуіл, бо, «у Госпада я выпрасіла яго».

Раз, коли чоловік Елкана рушив з усією своєю родиною, щоб принести Господеві щорічну жертву й виконати обіт,

І пайшоў муж яе Элкана і ўся сям’я ягоная прынесьці гадавую ахвяру Госпаду і абяцаньні свае.

Анна не пішла, кажучи своєму чоловікові: «Не піду, покіль не відлучиться хлопець; тоді я приведу його, й він побачить обличчя Господнє й там зостанеться назавжди.»

А Ганна не пайшла, сказаўшы мужу свайму: калі дзіця будзе аднята ад грудзей і падрасьце, тады я завяду яго, і ён зьявіцца прад Госпадам і застанецца там назаўсёды.

Елкана ж, її чоловік, мовив до неї: «Роби, як знаєш. Сиди дома, аж поки його не відлучиш. Дай тільки Господи, щоб справдилось твоє слово!» От і зісталась жінка й годувала сина, докіль не відлучила.

І сказаў ёй Элкана, муж яе: рабі, што табе заўгодна; заставайся, пакуль ня выкарміш яго грудзьмі; толькі хай спраўдзіць Гасподзь слова, якое выйшла з вуснаў тваіх. І засталася жонка ягоная і карміла грудзямі сына свайго, пакуль ня выкарміла.

А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім, з однією міркою муки й бурдюком вина, та й привела його в дім Господній, у Шіло. Хлопець же був іще собі маленький.

А калі выкарміла яго, пайшла зь ім у Сілом, узяўшы тры цяляці і адну эфу мукі і мех віна, і прыйшла ў дом Госпада ў Сіломе; а хлопчык быў яшчэ дзіця.

Бичка заколено, а мати привела хлопця до Елі,

І закалолі цяля; і прывялі хлопчыка да Ілія,

і сказала: «Прошу тебе, мій пане! Так правда, як ти живий, я та жінка, що тут стояла біля тебе, молившись до Господа.

і сказала: о, спадару мой! хай жыве душа твая, спадару мой! я — тая самая жанчына, якая тут пры табе стаяла і малілася Госпаду;

Про це хлоп'ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього.

за гэтае дзіця малілася я, і спраўдзіў мне Гасподзь просьбу маю, чаго я прасіла ў Яго;

За те ж я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господеві.

і я аддаю яго Госпаду на ўсе дні жыцьця ягонага — служыць Госпаду. І пакланілася там Госпаду.

Примечания:

Пераклад Васіля Сёмухі

18 У друкаванай версіі: «ў няволю», замест «ў дарогу».

« 4 глава 2 глава »