1 Самуїла 1 глава

Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів)
Переклад Хоменка → Синода́льный перево́д

Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім'я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія.

Был оди́н челове́к из Рамафаи́м-Цофи́ма, с горы́ Ефре́мовой, и́мя ему́ Елка́на, сын Иероха́ма, сы́на И́лия, сы́на То́ху, сы́на Цу́фа, — Ефрафя́нин;

Було в нього дві жінки: одна на ім'я Анна, а друга — Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було.

у него́ бы́ли две жены́: и́мя одно́й А́нна, а и́мя друго́й Фенна́на; у Фенна́ны бы́ли де́ти, у А́нны же не́ бы́ло дете́й.

Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні.

И ходи́л э́тот челове́к из го́рода своего́ в поло́женные дни поклоня́ться и приноси́ть же́ртву Го́споду Савао́фу в Сило́м; там бы́ли И́лий и два сы́на его́, О́фни и Финее́с, свяще́нниками Го́спода.

Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці.

В тот день, когда́ Елка́на приноси́л же́ртву, дава́л Фенна́не, жене́ свое́й, и всем сыновья́м её и дочеря́м её ча́сти;

Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно.

А́нне же дава́л часть осо́бую, и́бо люби́л А́нну, хотя́ Госпо́дь заключи́л чре́во её.

А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно.

Сопе́рница её си́льно огорча́ла её, побужда́я её к ро́поту на то, что Госпо́дь заключи́л чре́во её.

Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла.

Так быва́ло ка́ждый год, когда́ ходи́ла она́ в дом Госпо́день; та огорча́ла её, а э́та пла́кала и не е́ла.

Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?»

И сказа́л ей Елка́на, муж её: А́нна! что ты пла́чешь и почему́ не ешь, и отчего́ скорби́т се́рдце твоё? не лу́чше ли я для тебя́ десяти́ сынове́й?

Раз, як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом; Елі ж священик сидів саме на ослоні біля дверей Господньої святині.

И вста́ла А́нна по́сле того́, как они́ е́ли и пи́ли в Сило́ме. И́лий же свяще́нник сиде́л тогда́ на седа́лище у вхо́да в храм Госпо́день.

В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко.

И была́ она́ в ско́рби души́, и моли́лась Го́споду, и го́рько пла́кала,

І обріклась таким обітом: «Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.»

и дала́ обе́т, говоря́: Го́споди Савао́ф! е́сли Ты призри́шь на скорбь рабы́ Твое́й и вспо́мнишь обо мне́, и не забу́дешь рабы́ Твое́й и дашь рабе́ Твое́й дитя́ му́жеского по́ла, то я отда́м его́ Го́споду на все дни жи́зни его́, и бри́тва не коснётся головы́ его́.

І от як вона довго перед Господом молилась, Елі стежив увесь час за її устами.

Ме́жду те́м как она́ до́лго моли́лась пред Го́сподом, И́лий смотре́л на уста́ её;

Анна говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути; тож Елі думав, що вона п'яна.

и как А́нна говори́ла в се́рдце своём, а уста́ её то́лько дви́гались, и не́ бы́ло слы́шно го́лоса её, то И́лий счёл её пья́ною.

І сказав до неї: «Докіль ти будеш п'яною? Піди та витверезися!»

И сказа́л ей И́лий: доко́ле ты бу́дешь пья́ною? вы́трезвись от вина́ твоего́.

А Анна відповіла, кажучи: «О ні, мій Пане! Я — бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом.

И отвеча́ла А́нна, и сказа́ла: нет, господи́н мой; я — жена́, скорбя́щая ду́хом, вина́ и сике́ра я не пила́, но излива́ю ду́шу мою́ пред Го́сподом;

Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла.»

не счита́й рабы́ твое́й него́дною же́нщиною, и́бо от вели́кой печа́ли мое́й и от ско́рби мое́й я говори́ла досе́ле.

Тоді Елі відповів їй: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала.»

И отвеча́л И́лий, и сказа́л: иди́ с ми́ром, и Бог Изра́илев испо́лнит проше́ние твоё, чего́ ты проси́ла у Него́.

Вона ж сказала: «Дозволь своїй рабині знайти ласку в твоїх очах!» І пішла собі жінка й їла, й лице в неї не було таке, як перше.

Она́ же сказа́ла: да найдёт раба́ твоя́ ми́лость в оча́х твои́х! И пошла́ она́ в путь свой, и е́ла, и лицо́ её не́ бы́ло уже́ печа́льно, как пре́жде.

Встали вони раненько і, поклонившись перед Господом, пустилися в дорогу й прибули додому в Раму. Елкана спізнав Анну, свою жінку, й Господь згадав про неї,

И вста́ли они́ поутру́, и поклони́лись пред Го́сподом, и возврати́лись, и пришли́ в дом свой в Ра́му. И позна́л Елка́на А́нну, жену́ свою́, и вспо́мнил о ней Госпо́дь.

і Анна, зачавши, у свій час породила сина й назвала його ім'ям Самуїл, бо, мовляла, — я його випросила в Господа.

Че́рез не́сколько вре́мени зачала́ А́нна и родила́ сы́на и дала́ ему́ и́мя: Самуи́л, и́бо, говори́ла она́, от Го́спода я испроси́ла его́.

Раз, коли чоловік Елкана рушив з усією своєю родиною, щоб принести Господеві щорічну жертву й виконати обіт,

И пошёл муж её Елка́на и всё семе́йство его́ соверши́ть годи́чную же́ртву Го́споду и обе́ты свои́.

Анна не пішла, кажучи своєму чоловікові: «Не піду, покіль не відлучиться хлопець; тоді я приведу його, й він побачить обличчя Господнє й там зостанеться назавжди.»

А́нна же не пошла́, сказа́в му́жу своему́: когда́ младе́нец отня́т бу́дет от груди́ и подрастёт, тогда́ я отведу́ его́, и он я́вится пред Го́сподом и оста́нется там навсегда́.

Елкана ж, її чоловік, мовив до неї: «Роби, як знаєш. Сиди дома, аж поки його не відлучиш. Дай тільки Господи, щоб справдилось твоє слово!» От і зісталась жінка й годувала сина, докіль не відлучила.

И сказа́л ей Елка́на, муж её: де́лай, что тебе́ уго́дно; остава́йся, доко́ле не вско́рмишь его́ гру́дью; то́лько да утверди́т Госпо́дь сло́во, вы́шедшее из уст твои́х. И оста́лась жена́ его́, и корми́ла гру́дью сы́на своего́, доко́ле не вскорми́ла.

А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім, з однією міркою муки й бурдюком вина, та й привела його в дім Господній, у Шіло. Хлопець же був іще собі маленький.

Когда́ же вскорми́ла его́, пошла́ с ним в Сило́м, взяв три тельца́, и одну́ е́фу муки́ и мех вина́, и пришла́ в дом Го́спода в Сило́м, о́трок же был ещё дитя́.

Бичка заколено, а мати привела хлопця до Елі,

и заколо́ли тельца́; и привела́ о́трока к И́лию

і сказала: «Прошу тебе, мій пане! Так правда, як ти живий, я та жінка, що тут стояла біля тебе, молившись до Господа.

и сказа́ла: о, господи́н мой! да живёт душа́ твоя́, господи́н мой! я — та са́мая же́нщина, кото́рая здесь при тебе́ стоя́ла и моли́лась Го́споду;

Про це хлоп'ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього.

о сём дитя́ти моли́лась я, и испо́лнил мне Госпо́дь проше́ние моё, чего́ я проси́ла у Него́;

За те ж я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господеві.

и я отдаю́ его́ Го́споду на все дни жи́зни его́, служи́ть Го́споду. И поклони́лась там Го́споду.

« 4 глава 2 глава »