Йоіла 1 глава

Книга пророка Йоіла
Переклад Хоменка → Синода́льный перево́д

Слово Господнє, що було до Йоіла, сина Петуїла.

Сло́во Госпо́дне, кото́рое бы́ло к Иои́лю, сы́ну Вафуи́ла.

Слухайте це, ви, старші, вважайте, всі мешканці краю! Чи бувало таке за ваших днів або за днів батьків ваших?

Слу́шайте э́то, ста́рцы, и внима́йте, все жи́тели земли́ сей: быва́ло ли тако́е во дни ва́ши и́ли во дни отцо́в ва́ших?

Перекажіть це дітям вашим, а діти ваші — своїм дітям, а їхні діти — дальшому родові.

Переда́йте об э́том де́тям ва́шим; а де́ти ва́ши пусть ска́жут свои́м де́тям, а их де́ти сле́дующему ро́ду:

Те, що лишила гусінь, сарана пожерла; а що лишила сарана, черва пожерла; що ж лишила черва, хробаки пожерли.

оста́вшееся от гу́сеницы е́ла саранча́, оста́вшееся от саранчи́ е́ли че́рви, а оста́вшееся от черве́й дое́ли жуки́.

Прокиньтесь, п'яниці, і плачте! Голосіть, ви всі, винопивці, за вином солодким, бо його віднято від уст ваших.

Пробуди́тесь, пья́ницы, и пла́чьте и рыда́йте, все пью́щие вино́, о виногра́дном со́ке, и́бо он отня́т от уст ва́ших!

Бо наступив народ на край мій, такий сильний, що його безліч! Зуби у нього — зуби левині, ікла у нього — як у левиці.

И́бо пришёл на зе́млю Мою́ наро́д си́льный и бесчи́сленный; зу́бы у него́ — зу́бы льви́ные, и че́люсти у него́ — как у льви́цы.

Спустошив він мій виноградник, мою смоківницю обломив; він облупив її геть і кинув, — лиш галузки її біліють.

Опустоши́л он виногра́дную лозу́ Мою́ и смоко́вницу Мою́ облома́л, ободра́л её догола́ и бро́сил; сде́лались бе́лыми ве́тви её.

Ридай, як дівчина, одягнена в вереття, по нареченому свого юнацтва.

Рыда́й, как молода́я жена́, препоя́савшись вре́тищем, о му́же ю́ности свое́й!

Зникли з дому Господнього офіри й ливні жертви; тужать священики, служителі Господні.

Прекрати́лось хле́бное приноше́ние и возлия́ние в до́ме Госпо́днем; пла́чут свяще́нники, служи́тели Госпо́дни.

Поля спустошені, земля сумує, бо витоптано збіжжя, муст висох, і свіжа олія знемагає.

Опустошено́ по́ле, се́тует земля́; и́бо истреблён хлеб, вы́сох виногра́дный сок, завя́ла масли́на.

Сумуйте, хлібороби, виноградарі, ридайте по пшениці та по ячмені: пропали жнива в полі!

Красне́йте от стыда́, земледе́льцы, рыда́йте, виногра́дари, о пшени́це и ячмене́, потому́ что поги́бла жа́тва в по́ле,

І виноградна лоза висхла, смоківниця зів'яла; дерево гранатове та й пальма, і яблуня — всі дерева у полі повсихали. Ба й радість, соромом побита, зникла з-посеред синів людських.

засо́хла виногра́дная лоза́ и смоко́вница завя́ла; грана́товое де́рево, па́льма и я́блоня, все де́рева в по́ле посо́хли; потому́ и весе́лье у сыно́в челове́ческих исче́зло.

Надягніте, о священики, вереття і плачте! Слуги жертовника, ридайте! Ідіть, ночуйте у вереттях, слуги Бога мого, бо в домі Бога вашого не стало ні офіри, ні дивних жертв.

Препоя́шьтесь вре́тищем и пла́чьте, свяще́нники! рыда́йте, служи́тели алтаря́! войди́те, ночу́йте во вре́тищах, служи́тели Бо́га моего́! и́бо не ста́ло в до́ме Бо́га ва́шего хле́бного приноше́ния и возлия́ния.

Призначте піст, скличте святкові збори; зберіте старших, усіх мешканців краю у дім Господа, Бога вашого, і взивайте до Господа:

Назна́чьте пост, объяви́те торже́ственное собра́ние, созови́те ста́рцев и всех жи́телей стра́ны сей в дом Го́спода Бо́га ва́шего и взыва́йте к Го́споду.

«О, що за день!» Бо близько день Господній; він, немов руїна, від Всемогутнього надійде.

О, како́й день! и́бо день Госпо́день бли́зок; как опустоше́ние от Всемогу́щего придёт он.

Хіба не зникла пожива у нас перед очима, ба, з дому Бога нашого веселощі й радість?

Не пред на́шими ли глаза́ми отнима́ется пи́ща, от до́ма Бо́га на́шего — весе́лье и ра́дость?

Зерно зотліло під скибами своїми; засіки зруйновані, розвалені стодоли, бо зів'яло збіжжя.

Истле́ли зёрна под глы́бами свои́ми, опусте́ли жи́тницы, разру́шены кладовы́е, и́бо не ста́ло хле́ба.

Ой, як реве скотина! Стада волів, стривожені, блукають, бо не мають паші. Навіть отари з ніг валяться!

Как сто́нет скот! уны́ло хо́дят стада́ воло́в, и́бо нет для них па́жити; томя́тся и стада́ ове́ц.

До тебе, Господи, взиваю; бо вогонь пожер у степу пасовиська, спалило полум'я всі дерева у полі.

К Тебе́, Го́споди, взыва́ю; и́бо ого́нь пожра́л зла́чные па́стбища пусты́ни, и пла́мя попали́ло все де́рева в по́ле.

Навіть звірі у полі тебе прагнуть, бо потоки вод повисихали, й вогонь пожер у степу пасовиська.

Да́же и живо́тные на по́ле взыва́ют к Тебе́, потому́ что иссо́хли пото́ки вод и ого́нь истреби́л па́стбища пусты́ни.

« 14 глава 2 глава »