Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Хоменка → Синода́льный перево́д

Яків, слуга Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом поколінням, що у розсіянні, привіт!

Иа́ков, раб Бо́га и Го́спода Иису́са Христа́, двена́дцати коле́нам, находя́щимся в рассе́янии, — ра́доваться.

Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам.

С вели́кою ра́достью принима́йте, бра́тия мои́, когда́ впада́ете в разли́чные искуше́ния,

Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість,

зна́я, что испыта́ние ва́шей ве́ры произво́дит терпе́ние;

за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало.

терпе́ние же должно́ име́ть соверше́нное де́йствие, что́бы вы бы́ли соверше́нны во всей полноте́, без вся́кого недоста́тка.

Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться.

Е́сли же у кого́ из вас недостаёт му́дрости, да про́сит у Бо́га, даю́щего всем про́сто и без упрёков, — и да́стся ему́.

Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер.

Но да про́сит с ве́рою, нима́ло не сомнева́ясь, потому́ что сомнева́ющийся подо́бен морско́й волне́, ве́тром поднима́емой и развева́емой.

Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; —

Да не ду́мает тако́й челове́к получи́ть что-нибу́дь от Го́спода.

людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах.

Челове́к с двоя́щимися мы́слями не твёрд во всех путя́х свои́х.

Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням,

Да хва́лится брат уни́женный высото́ю свое́ю,

а багатий — пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави.

а бога́тый — униже́нием свои́м, потому́ что он прейдёт, как цвет на траве́.

Зійшло бо пекуче сонце й траву висушило, і цвіт її впав, і краса виду її зникла. Так і багатий у своїх заходах зів'яне.

Восхо́дит со́лнце, настаёт зной, и зно́ем иссуша́ет траву́, цвет её опада́ет, исчеза́ет красота́ ви́да её; так увяда́ет и бога́тый в путя́х свои́х.

Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять.

Блаже́н челове́к, кото́рый перено́сит искуше́ние, потому́ что, быв испы́тан, он полу́чит вене́ц жи́зни, кото́рый обеща́л Госпо́дь лю́бящим Его́.

Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого;

В искуше́нии никто́ не говори́: «Бог меня́ искуша́ет»; потому́ что Бог не искуша́ется злом и Сам не искуша́ет никого́,

кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить.

но ка́ждый искуша́ется, увлека́ясь и обольща́ясь со́бственною по́хотью;

А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, — породжує смерть.

по́хоть же, зача́в, рожда́ет грех, а сде́ланный грех рожда́ет смерть.

Не вводьте, мої любі брати, самих себе в оману.

Не обма́нывайтесь, бра́тия мои́ возлю́бленные.

Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни.

Вся́кое дая́ние до́брое и вся́кий дар соверше́нный нисхо́дит свы́ше, от Отца́ све́тов, у Кото́рого нет измене́ния и ни те́ни переме́ны.

Він забажав нас породити словом правди, щоб ми були немов первістками його створінь.

Восхоте́в, роди́л Он нас сло́вом и́стины, что́бы нам быть не́которым нача́тком Его́ созда́ний.

Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву,

Ита́к, бра́тия мои́ возлю́бленные, вся́кий челове́к да бу́дет скор на слы́шание, ме́длен на слова́, ме́длен на гнев,

бо гнів людини не чинить справедливости Божої.

и́бо гнев челове́ка не твори́т пра́вды Бо́жией.

Тому, відкинувши всякий бруд та останок злоби, прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі.

Посему́, отложи́в вся́кую нечистоту́ и оста́ток зло́бы, в кро́тости прими́те насажда́емое сло́во, мо́гущее спасти́ ва́ши ду́ши.

Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи.

Бу́дьте же исполни́тели слова́, а не слы́шатели то́лько, обма́нывающие сами́х себя́.

Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи:

И́бо, кто слу́шает сло́во и не исполня́ет, тот подо́бен челове́ку, рассма́тривающему приро́дные черты́ лица́ своего́ в зе́ркале:

ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він.

он посмотре́л на себя́, отошёл и то́тчас забы́л, како́в он.

Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, — не як слухач-забудько, а як виконавець діла, — той щасливий у ділі своїм.

Но кто вни́кнет в зако́н соверше́нный, зако́н свобо́ды, и пребу́дет в нём, тот, бу́дучи не слу́шателем забы́вчивым, но исполни́телем де́ла, блаже́н бу́дет в своём де́йствовании.

Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна.

Е́сли кто из вас ду́мает, что он благочести́в, и не обу́здывает своего́ языка́, но обольща́ет своё се́рдце, у того́ пусто́е благоче́стие.

Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу.

Чи́стое и непоро́чное благоче́стие пе́ред Бо́гом и Отцо́м есть то, что́бы призира́ть сиро́т и вдов в их скорбя́х и храни́ть себя́ неосквернённым от ми́ра.

« 28 глава 2 глава »