Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Огієнка → Синода́льный перево́д

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

Иа́ков, раб Бо́га и Го́спода Иису́са Христа́, двена́дцати коле́нам, находя́щимся в рассе́янии, — ра́доваться.

Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

С вели́кою ра́достью принима́йте, бра́тия мои́, когда́ впада́ете в разли́чные искуше́ния,

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

зна́я, что испыта́ние ва́шей ве́ры произво́дит терпе́ние;

А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

терпе́ние же должно́ име́ть соверше́нное де́йствие, что́бы вы бы́ли соверше́нны во всей полноте́, без вся́кого недоста́тка.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Е́сли же у кого́ из вас недостаёт му́дрости, да про́сит у Бо́га, даю́щего всем про́сто и без упрёков, — и да́стся ему́.

Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Но да про́сит с ве́рою, нима́ло не сомнева́ясь, потому́ что сомнева́ющийся подо́бен морско́й волне́, ве́тром поднима́емой и развева́емой.

Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

Да не ду́мает тако́й челове́к получи́ть что-нибу́дь от Го́спода.

Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

Челове́к с двоя́щимися мы́слями не твёрд во всех путя́х свои́х.

А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

Да хва́лится брат уни́женный высото́ю свое́ю,

а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

а бога́тый — униже́нием свои́м, потому́ что он прейдёт, как цвет на траве́.

бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

Восхо́дит со́лнце, настаёт зной, и зно́ем иссуша́ет траву́, цвет её опада́ет, исчеза́ет красота́ ви́да её; так увяда́ет и бога́тый в путя́х свои́х.

Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Блаже́н челове́к, кото́рый перено́сит искуше́ние, потому́ что, быв испы́тан, он полу́чит вене́ц жи́зни, кото́рый обеща́л Госпо́дь лю́бящим Его́.

Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

В искуше́нии никто́ не говори́: «Бог меня́ искуша́ет»; потому́ что Бог не искуша́ется злом и Сам не искуша́ет никого́,

Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

но ка́ждый искуша́ется, увлека́ясь и обольща́ясь со́бственною по́хотью;

Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

по́хоть же, зача́в, рожда́ет грех, а сде́ланный грех рожда́ет смерть.

Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

Не обма́нывайтесь, бра́тия мои́ возлю́бленные.

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

Вся́кое дая́ние до́брое и вся́кий дар соверше́нный нисхо́дит свы́ше, от Отца́ све́тов, у Кото́рого нет измене́ния и ни те́ни переме́ны.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Восхоте́в, роди́л Он нас сло́вом и́стины, что́бы нам быть не́которым нача́тком Его́ созда́ний.

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

Ита́к, бра́тия мои́ возлю́бленные, вся́кий челове́к да бу́дет скор на слы́шание, ме́длен на слова́, ме́длен на гнев,

Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

и́бо гнев челове́ка не твори́т пра́вды Бо́жией.

Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Посему́, отложи́в вся́кую нечистоту́ и оста́ток зло́бы, в кро́тости прими́те насажда́емое сло́во, мо́гущее спасти́ ва́ши ду́ши.

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Бу́дьте же исполни́тели слова́, а не слы́шатели то́лько, обма́нывающие сами́х себя́.

Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

И́бо, кто слу́шает сло́во и не исполня́ет, тот подо́бен челове́ку, рассма́тривающему приро́дные черты́ лица́ своего́ в зе́ркале:

бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

он посмотре́л на себя́, отошёл и то́тчас забы́л, како́в он.

А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Но кто вни́кнет в зако́н соверше́нный, зако́н свобо́ды, и пребу́дет в нём, тот, бу́дучи не слу́шателем забы́вчивым, но исполни́телем де́ла, блаже́н бу́дет в своём де́йствовании.

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Е́сли кто из вас ду́мает, что он благочести́в, и не обу́здывает своего́ языка́, но обольща́ет своё се́рдце, у того́ пусто́е благоче́стие.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

Чи́стое и непоро́чное благоче́стие пе́ред Бо́гом и Отцо́м есть то, что́бы призира́ть сиро́т и вдов в их скорбя́х и храни́ть себя́ неосквернённым от ми́ра.

« 28 глава 2 глава »