Якова 3 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Хоменка → Синода́льный перево́д

Нехай, мої брати, між вами не буде багато тих, які хочуть учителями стати, знаючи, що більший засуд приймемо,

Бра́тия мои́! не мно́гие де́лайтесь учителя́ми, зна́я, что мы подве́ргнемся бо́льшему осужде́нию,

бо всі ми прогрішуємося чимало. Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло.

и́бо все мы мно́го согреша́ем. Кто не согреша́ет в сло́ве, тот челове́к соверше́нный, могу́щий обузда́ть и всё те́ло.

Коли вкладаємо гнуздечки коням у рот, "щоб вони нам корилися, ми керуємо всім їхнім тілом.

Вот, мы влага́ем удила́ в рот коня́м, что́бы они́ повинова́лись нам, и управля́ем всем те́лом их.

А ось кораблі: хоч і які вони величезні та ще й до того гнані сильними вітрами, а кермуються ж маленьким стерном за волею стерника.

Вот, и корабли́, как ни велики́ они́ и как ни си́льными ветра́ми но́сятся, небольши́м рулём направля́ются, куда́ хо́чет ко́рмчий;

Так само і язик: член маленький, а хвалиться великим! Глядіть, який вогонь малий, а запалює величезний ліс!

так и язы́к — небольшо́й член, но мно́го де́лает. Посмотри́, небольшо́й ого́нь как мно́го вещества́ зажига́ет!

І язик — вогонь, світ неправди! Язик, вміщений серед наших членів, бруднить усе тіло й запалює круг нашого існування, запалений і сам вогнем пекельним.

И язы́к — ого́нь, прикра́са непра́вды; язы́к в тако́м положе́нии нахо́дится ме́жду чле́нами на́шими, что оскверня́ет всё те́ло и воспаля́ет круг жи́зни, бу́дучи сам воспаля́ем от гее́нны.

Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані й приборкуються людським хистом.

И́бо вся́кое естество́ звере́й и птиц, пресмыка́ющихся и морски́х живо́тных укроща́ется и укрощено́ естество́м челове́ческим,

Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він — зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою.

а язы́к укроти́ть никто́ из люде́й не мо́жет: э́то — неудержи́мое зло; он испо́лнен смертоно́сного я́да.

Ним ми благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу.

Им благословля́ем Бо́га и Отца́, и им проклина́ем челове́ков, сотворённых по подо́бию Бо́жию.

З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб це так було.

Из тех же уст исхо́дит благослове́ние и прокля́тие: не должно́, бра́тия мои́, сему́ так быть.

Хіба криниця з одного джерела б'є солодким і гірким?

Течёт ли из одного́ отве́рстия исто́чника сла́дкая и го́рькая вода́?

Хіба смоківниця, брати мої, може родити маслини, або виноград смокви? Ані солонець води солодкої не може дати.

Не мо́жет, бра́тия мои́, смоко́вница приноси́ть масли́ны и́ли виногра́дная лоза́ смо́квы. Та́кже и оди́н исто́чник не мо́жет излива́ть солёную и сла́дкую во́ду.

Хто мудрий і досвідчений між вами? Нехай покаже гарною поведінкою свої діла в розумній лагідності.

Мудр ли и разу́мен кто из вас, докажи́ э́то на са́мом де́ле до́брым поведе́нием с му́дрою кро́тостью.

Коли ж у вашім серці гірка заздрість та свари, то не хваліться і не говоріть неправди проти правди.

Но е́сли в ва́шем се́рдце вы име́ете го́рькую за́висть и сварли́вость, то не хвали́тесь и не лги́те на и́стину.

Це не та мудрість, що сходить згори, а земна, тваринна, диявольська;

Э́то не есть му́дрость, нисходя́щая свы́ше, но земна́я, душе́вная, бесо́вская,

бо де заздрість та чвари, там безлад і все, що тільки є лихого.

и́бо где за́висть и сварли́вость, там неустро́йство и всё худо́е.

А мудрість, що походить згори, найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна.

Но му́дрость, сходя́щая свы́ше, во-пе́рвых, чиста́, пото́м мирна́, скромна́, послу́шлива, полна́ милосе́рдия и до́брых плодо́в, беспристра́стна и нелицеме́рна.

Плід праведности сіється в мирі тим, хто мир чинить.

Плод же пра́вды в ми́ре се́ется у тех, кото́рые храня́т мир.

« 2 глава 4 глава »