2 Коринтян 1 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Сучасний переклад → Еврейский Новый Завет

Від Павла, волею Божою апостола Ісуса Христа, і брата нашого Тимофія до церкви Божої, що в Коринті, і також усім святим людям Божим по всій Ахаї.

От: Савла, по воле Божьей посланника Мессии Иисуса, и от брата Тимофея. Кому: Божьей Мессианской общине в Коринфе, а также всему Божьему народу по всей Ахайе:

Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа.

Благодать вам и мир от Бога нашего Отца и Господа Мессии Иисуса.

Благословенний Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, милосердний Отець, Бог, Який є джерелом всілякої втіхи.

Благословен Бог, Отец нашего Господа Мессии Иисуса, сострадательный Отец, Бог всякого ободрения и утешения;

Він втішає нас у наших скорботах, щоб ми, в свою чергу, втішали інших у всіляких скорботах втіхою, яку ми самі отримали від Бога.

поддерживающий нас во всех наших испытаниях, чтобы мы могли поддержать других во всевозможных испытаниях, переживаемых ими, тем ободрением, которое сами получили от Бога.

Бо як ми розділяємо страждання Христові, так і втіха приходить до нас через Христа.

Ибо подобно тому, как страдания Мессии переполняют нас, через Мессию и ободрение наше также в избытке.

Якщо ми страждаємо і терпимо скорботу, то це заради втіхи вашої і спасіння. Якщо ми втішені, то це через вашу втіху. Вона допомагає вам витерпіти ті страждання, які терпимо і ми.

И если мы подвергаемся испытаниям, то ради того, чтобы поддержать и избавить вас; и если мы ободряемся, то и вы должны ободриться перед лицом страданий, подобных нашим.

Та ми маємо на вас непохитну надію. Ми знаємо, що як ви поділяєте наші страждання, так само поділяєте і втіхи наші.

Более того, наша надежда на вас непоколебима, потому что знаем, что если вы участвуете в страданиях, то примете участие и в ободрении.

Браття і сестри, ми хочемо, щоб знали ви, яких страждань зазнали ми в Азії. Надміру і над силу нашу були ми обтяжені, й вже не мали надії залишитися живими.

Ибо, братья, мы хотим поведать вам об испытаниях, которым мы подверглись в Асийской провинции. Бремя, павшее на наши плечи, было настолько невыносимо, что мы даже потеряли надежду остаться в живых.

Так, у серцях ми відчували, що нам оголошено смертельний вирок. Так сталося для того, щоб ми більше не покладали надію на самих себе, а лише на Бога, Який воскрешає мертвих до життя.

В сердце своём мы чувствовали, что обречены на смерть. Однако всё это случилось, чтобы мы полагались не на себя, но на Бога, воскрешающего мёртвых!

Він врятував нас від близької смерті й рятує нас зараз. На Нього покладаємо наші надії. Він рятуватиме нас і надалі.

Он спас нас от смертельной опасности, и спасёт ещё не раз! Тот, на Кого мы возложили все наши надежды, истинно не устанет спасать нас.

Якщо ви також допомагатимете нам своїми молитвами, тоді багато людей віддячать нам за Божу прихильність, що Він виявить нам завдяки молитвам багатьох людей.

А вы со своей стороны должны помочь нам своими молитвами; так как, чем больше людей молится, тем больше людей воздаст благодарение, когда их молитва о нас будет услышана.

Ось чим ми пишаємося і що є свідченням нашого сумління: ми поводимося в цьому світі, особливо з вами, з простотою та щирістю, що ідуть від Бога; не згідно з мудрістю цього світу, та згідно з Божою милістю.

Ибо мы гордимся вот чем: наша совесть уверяет нас, что в наших отношениях с миром, и особенно с вами, мы вели себя откровенно и с благочестивой чистотой побуждений, и не потому что по-мирски мудры, но потому что Бог даровал нам такую милость.

Тож ми не пишемо вам нічого, чого б ви не змогли прочитати чи зрозуміти. Я сподіваюся, що ви розумітимете нас повністю,

Нет никакого скрытого подтекста в наших письмах, кроме того, что вы можете, прочитав, понять; и я надеюсь, что вы всё поймёте до конца,

так само, як зрозуміли ви нас частково, і, що ви усвідомите, що зможете пишатися нами, як і ми пишатимемося вами в День пришестя Господа нашого Ісуса.

как и всегда понимали нас, в какой-то мере; чтобы в День нашего Господа Иисуса вы так же гордились нами, как мы вами.

Впевнений у цьому, вирішив я прибути до вас першим, щоб ви були благословенні вдвічі.

И так убеждён был я в этом, что намеревался прийти и встретиться с вами, чтобы вы могли извлечь пользу из второго посещения.

У планах моїх було відвідати вас по дорозі до Македонії, а потім завітати до вас і на зворотньому шляху. Я сподівався, що ви спорядите мене до Юдеї.

Я хотел посетить вас по пути в Македонию, а затем ещё раз на обратном пути из Македонии, чтобы вы потом проводили меня в Иудею.

Ви думаєте, що маючи такий задум, я не обмірковував усе ретельно? Чи, будуючи свої плани, я робив це по-мирському, тобто кажучи: «Так» і «ні» — одночасно?

Легкомысленно ли я отнёсся к этим планам? Или же планирую как мирской человек, готовый сказать: "да, да", и в ту же минуту: "нет, нет"?

Та Бог — правдивий, і буде Свідком того, що ми ніколи не кажемо вам «так» і «ні» одночасно.

Так же верно, как верен Бог, то, что мы не говорим "да", когда имеем в виду "нет".

Бо Син Божий, Ісус Христос, про Якого Сильван,[1] Тимофій, супутник Павла, і я проповідували вам, не був одночасно «Ні» і «Так». Навпаки, через Нього було сказане останнє «Так».

Ибо Божий Сын, Мессия Иисус, проповеданный вам через нас (то есть через меня и Силу, и Тимофея), не был человеком "и да, и нет"; но, напротив, с ним всегда "да!".

Адже хоч би скільки ни було обітниць Божих, Христос на всі з них є «Так». Тому через Христа ми кажемо «амінь», на Славу Бога.

Ибо сколько бы обещаний ни давал Бог, они все находят своё "да" в Нём; и поэтому всякий раз, когда мы говорим "Аминь, да будет так", прославляя Бога, то имеем в виду именно Его.

А Той, Хто утверджує нас разом з вами у Христі й також помазав [2] нас, є Бог.

Более того, сам Бог вводит нас с вами в прочный союз с Мессией; Он помазал нас,

Він поклав на нас Свою печать, і дав нам Дух у серця наші як завдаток того, що виконає Свою обітницю.

поставил на нас Свою печать, и дал в наши сердца Своего Духа, в качестве гарантии будущего.

Нехай Бог буде моїм свідком. Я клянуся життям своїм, що не повернувся у Коринт тому, що хотів вас помилувати.

Я призываю Бога в свидетели — Он знает, какова моя жизнь — поскольку причиной того, что я воздержался от путешествия в Коринф, стала моя забота о вас!

І це не означає, що ми хочемо панувати над вашою вірою. Бо ви тверді у своїй вірі, а ми — спільники у ділах ваших для радості вашої.

Мы не пытаемся диктовать вам, как вы должны жить, согласно вашей вере в Мессию, потому что вы твёрдо стоите в вере. Скорее, мы трудимся с вами ради вашего же собственного счастья.

« 16 глава 2 глава »