2 Коринтян 1 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Сучасний переклад → Елизаветинская на русском

Від Павла, волею Божою апостола Ісуса Христа, і брата нашого Тимофія до церкви Божої, що в Коринті, і також усім святим людям Божим по всій Ахаї.

павел, посланник Иисус Христов волею Божиею, и тимофей брат, Церкви Божией сущей в коринфе, со святыми всеми сущими во всей ахаии:

Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа.

благодать вам и мир от Бога Отца нашего, и Господа Иисуса Христа.

Благословенний Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, милосердний Отець, Бог, Який є джерелом всілякої втіхи.

Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, Отец щедрот и Бог всякия утехи,

Він втішає нас у наших скорботах, щоб ми, в свою чергу, втішали інших у всіляких скорботах втіхою, яку ми самі отримали від Бога.

утешаяй нас о всяцей скорби нашей, яко возмощи нам утешити сущыя во всяцей скорби, утешением, имже утешаемся сами от Бога.

Бо як ми розділяємо страждання Христові, так і втіха приходить до нас через Христа.

Зане якоже избыточествуют страдания Христова в нас, тако Христом избыточествует и утешение наше.

Якщо ми страждаємо і терпимо скорботу, то це заради втіхи вашої і спасіння. Якщо ми втішені, то це через вашу втіху. Вона допомагає вам витерпіти ті страждання, які терпимо і ми.

Аще ли же скорбим, о вашем утешении и спасении, действующемся в терпении техже страданий, яже и мы страждем:

Та ми маємо на вас непохитну надію. Ми знаємо, що як ви поділяєте наші страждання, так само поділяєте і втіхи наші.

и упование наше известно о вас. Аще ли утешаемся, о вашем утешении и спасении, ведяще, зане якоже общницы есте страстем нашым, такожде и утешению.

Браття і сестри, ми хочемо, щоб знали ви, яких страждань зазнали ми в Азії. Надміру і над силу нашу були ми обтяжені, й вже не мали надії залишитися живими.

Не бо хощем вас, братие, не ведети о скорби нашей бывшей нам во асии, яко по премногу и паче силы отяготихомся, яко не надеятися нам и жити.

Так, у серцях ми відчували, що нам оголошено смертельний вирок. Так сталося для того, щоб ми більше не покладали надію на самих себе, а лише на Бога, Який воскрешає мертвих до життя.

Но сами в себе осуждение смерти имехом, да не надеющеся будем на ся, но на Бога возставляющаго мертвыя,

Він врятував нас від близької смерті й рятує нас зараз. На Нього покладаємо наші надії. Він рятуватиме нас і надалі.

иже от толикия смерти избавил ны есть и избавляет, наньже и уповахом, яко и еще избавит,

Якщо ви також допомагатимете нам своїми молитвами, тоді багато людей віддячать нам за Божу прихильність, що Він виявить нам завдяки молитвам багатьох людей.

споспешествующым и вам по нас молитвою, да от многих лиц, еже в нас дарование, многими благодарится о вас.

Ось чим ми пишаємося і що є свідченням нашого сумління: ми поводимося в цьому світі, особливо з вами, з простотою та щирістю, що ідуть від Бога; не згідно з мудрістю цього світу, та згідно з Божою милістю.

Похваление бо наше сие есть, свидетельство совести нашея, яко в простоте и чистоте Божией, а не в мудрости плоти, но благодатию Божиею жихом в мире, множае же у вас.

Тож ми не пишемо вам нічого, чого б ви не змогли прочитати чи зрозуміти. Я сподіваюся, що ви розумітимете нас повністю,

Не иная бо пишем вам, но яже чтете и разумеваете: уповаю же, яко и до конца уразумеете,

так само, як зрозуміли ви нас частково, і, що ви усвідомите, що зможете пишатися нами, як і ми пишатимемося вами в День пришестя Господа нашого Ісуса.

якоже и разуместе нас от части, яко похваление вам есмы, якоже и вы нам, в день Господа нашего Иисуса Христа.

Впевнений у цьому, вирішив я прибути до вас першим, щоб ви були благословенні вдвічі.

И сим упованием хотех к вам приити прежде, да вторую благодать имате,

У планах моїх було відвідати вас по дорозі до Македонії, а потім завітати до вас і на зворотньому шляху. Я сподівався, що ви спорядите мене до Юдеї.

и вами проити в македонию, и паки от македонии приити к вам, и вами проводитися во иудею.

Ви думаєте, що маючи такий задум, я не обмірковував усе ретельно? Чи, будуючи свої плани, я робив це по-мирському, тобто кажучи: «Так» і «ні» — одночасно?

Сие же хотя, еда что убо легкотою деях? Или яже совещаваю, по плоти совещаваю, да будет у мене еже ей, ей, и еже ни, ни.

Та Бог — правдивий, і буде Свідком того, що ми ніколи не кажемо вам «так» і «ні» одночасно.

Верен же Бог, яко слово наше, еже к вам, не бысть ей и ни.

Бо Син Божий, Ісус Христос, про Якого Сильван,[1] Тимофій, супутник Павла, і я проповідували вам, не був одночасно «Ні» і «Так». Навпаки, через Нього було сказане останнє «Так».

Ибо Божий Сын Иисус Христос, иже у вас нами проповеданный, мною и силуаном и тимофеем, не бысть ей и ни, но в нем самем ей бысть:

Адже хоч би скільки ни було обітниць Божих, Христос на всі з них є «Так». Тому через Христа ми кажемо «амінь», на Славу Бога.

елика бо обетования Божия, в том ей и в том аминь: Богу к славе нами.

А Той, Хто утверджує нас разом з вами у Христі й також помазав [2] нас, є Бог.

Извествуяй же нас с вами во Христа и помазавый нас, Бог,

Він поклав на нас Свою печать, і дав нам Дух у серця наші як завдаток того, що виконає Свою обітницю.

иже и запечатле нас, и даде обручение духа в сердца наша.

Нехай Бог буде моїм свідком. Я клянуся життям своїм, що не повернувся у Коринт тому, що хотів вас помилувати.

Аз же свидетеля Бога призываю на мою душу, яко щадя вас, ктому не приидох в коринф,

І це не означає, що ми хочемо панувати над вашою вірою. Бо ви тверді у своїй вірі, а ми — спільники у ділах ваших для радості вашої.

не яко обладаем верою вашею, но (яко) споспешницы есмы вашей радости: верою бо стоите.

« 16 глава 2 глава »