2 Коринтян 1 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Сучасний переклад → Под редакцией Кулаковых

Від Павла, волею Божою апостола Ісуса Христа, і брата нашого Тимофія до церкви Божої, що в Коринті, і також усім святим людям Божим по всій Ахаї.

Павел, волею Божией апостол1 Христа Иисуса, и брат наш Тимофей — церкви Божьей в Коринфе и всему народу Божьему2 по всей Ахайе:3

Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа.

благодать4 вам и мир от Бога, Отца нашего, и от Господа Иисуса Христа!

Благословенний Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, милосердний Отець, Бог, Який є джерелом всілякої втіхи.

Хвала Богу, Отцу Господа нашего Иисуса Христа, всякого милосердия5 Отцу и Богу всякого утешения!

Він втішає нас у наших скорботах, щоб ми, в свою чергу, втішали інших у всіляких скорботах втіхою, яку ми самі отримали від Бога.

Он утешает6 и поддерживает нас во всех тяжких испытаниях и страданиях7 наших, чтобы и мы могли утешать пребывающих во всякого рода испытаниях тем утешением, которым Бог нас самих утешает.

Бо як ми розділяємо страждання Христові, так і втіха приходить до нас через Христа.

Ибо как множатся в нашей жизни страдания Христовы, так умножается через Христа и утешение для нас.

Якщо ми страждаємо і терпимо скорботу, то це заради втіхи вашої і спасіння. Якщо ми втішені, то це через вашу втіху. Вона допомагає вам витерпіти ті страждання, які терпимо і ми.

Испытываем ли мы тяжкие муки8 — для вашего это утешения и спасения; оказываемся утешенными, и это совершается для вашего утешения, чтобы вы могли стойко переносить те же страдания, через которые проходим и мы.

Та ми маємо на вас непохитну надію. Ми знаємо, що як ви поділяєте наші страждання, так само поділяєте і втіхи наші.

И тверда наша надежда на вас: мы знаем, что, разделяя наши страдания, вы обретете и утешение.

Браття і сестри, ми хочемо, щоб знали ви, яких страждань зазнали ми в Азії. Надміру і над силу нашу були ми обтяжені, й вже не мали надії залишитися живими.

Не хотим поэтому оставить вас, братья, в неведении о том испытании, которому подверглись мы в Асии.9 Оно было неимоверно тяжелым, просто невыносимым, так что не чаяли мы в живых остаться.

Так, у серцях ми відчували, що нам оголошено смертельний вирок. Так сталося для того, щоб ми більше не покладали надію на самих себе, а лише на Бога, Який воскрешає мертвих до життя.

Мы решили уже, что обречены на смерть: научиться нам надо было полагаться не на себя, а только на Бога, воскрешающего10 мертвых.

Він врятував нас від близької смерті й рятує нас зараз. На Нього покладаємо наші надії. Він рятуватиме нас і надалі.

Он и избавил нас тогда от такой великой напасти11 и еще не раз избавит: Тот, на Кого мы надеемся, спасет нас и впредь.

Якщо ви також допомагатимете нам своїми молитвами, тоді багато людей віддячать нам за Божу прихильність, що Він виявить нам завдяки молитвам багатьох людей.

При этом и вы поможете нам своей молитвой, дабы из многих уст вознеслось о нас благодарение Богу за милость,12 дарованную нам по молитвам многих.13

Ось чим ми пишаємося і що є свідченням нашого сумління: ми поводимося в цьому світі, особливо з вами, з простотою та щирістю, що ідуть від Бога; не згідно з мудрістю цього світу, та згідно з Божою милістю.

Нам есть чем гордиться:14 совесть наша в том порукой, что не по мудрости человеческой,15 а по Божией благодати мы всегда в этом мире, особенно с вами, братья, вели себя простодушно и искренно, как то Богу угодно.16

Тож ми не пишемо вам нічого, чого б ви не змогли прочитати чи зрозуміти. Я сподіваюся, що ви розумітимете нас повністю,

И в том, что мы пишем вам, нет ничего, кроме того, что вы читаете и понимаете: надеюсь, вы поймете до конца

так само, як зрозуміли ви нас частково, і, що ви усвідомите, що зможете пишатися нами, як і ми пишатимемося вами в День пришестя Господа нашого Ісуса.

(раз вы уже начали понимать нас), что в День Господа [нашего] Иисуса вы сможете гордиться нами, равно как и мы — вами.

Впевнений у цьому, вирішив я прибути до вас першим, щоб ви були благословенні вдвічі.

Уверенный в этом, я хотел прийти к вам раньше, чтобы вы получили еще одно благословение.17

У планах моїх було відвідати вас по дорозі до Македонії, а потім завітати до вас і на зворотньому шляху. Я сподівався, що ви спорядите мене до Юдеї.

Я рассчитывал пройти в Македонию через ваши места и на обратном пути из Македонии снова побывать у вас, а вы тогда проводили бы меня в Иудею.

Ви думаєте, що маючи такий задум, я не обмірковував усе ретельно? Чи, будуючи свої плани, я робив це по-мирському, тобто кажучи: «Так» і «ні» — одночасно?

Был ли я легкомыслен в этих своих намерениях? И, вообще, не предпринимаю ли я всё как мирской человек,18 так чтобы «да — да» мое было вместе с тем и «нет — нет»?

Та Бог — правдивий, і буде Свідком того, що ми ніколи не кажемо вам «так» і «ні» одночасно.

Но заверяем вас: как Бог всегда был верен, так и наше слово к вам никогда не было и «да», и «нет».

Бо Син Божий, Ісус Христос, про Якого Сильван,[1] Тимофій, супутник Павла, і я проповідували вам, не був одночасно «Ні» і «Так». Навпаки, через Нього було сказане останнє «Так».

Ведь и Сын Божий, Иисус Христос, Которого мы (Силуан,19 Тимофей и я) проповедовали у вас, не был и «да», и «нет». В Нем — неизменное Божественное «да».

Адже хоч би скільки ни було обітниць Божих, Христос на всі з них є «Так». Тому через Христа ми кажемо «амінь», на Славу Бога.

Ведь сколько ни есть обещаний Божьих, в Нем все они — «да». Через Него поэтому и наше «аминь»20 — Богу во славу.

А Той, Хто утверджує нас разом з вами у Христі й також помазав [2] нас, є Бог.

Укрепляет же нас с вами в нашей жизни со Христом21 Сам Бог. Он совершил наше помазание,22

Він поклав на нас Свою печать, і дав нам Дух у серця наші як завдаток того, що виконає Свою обітницю.

Он и отметил нас Своей печатью, и дал нам Духа Своего в сердца наши как залог грядущего.

Нехай Бог буде моїм свідком. Я клянуся життям своїм, що не повернувся у Коринт тому, що хотів вас помилувати.

Призываю Бога во свидетели мне: я потому только не приходил в Коринф, что вас щадил.

І це не означає, що ми хочемо панувати над вашою вірою. Бо ви тверді у своїй вірі, а ми — спільники у ділах ваших для радості вашої.

Мы же не властвовать над верою вашей хотим, — вы в ней и сами тверды,23 — нет, мы трудимся вместе с вами для радости вашей.

Примечания:

Под редакцией Кулаковых

1 [1] — См. в Словаре Апостол.

1 [2] — Здесь и далее букв.: святым.

1 [3] — См. в Словаре Ахайя.

2 [4] — См. в Словаре Благодать.

3 [5] — Или: сострадания.

4 [6] — Или: ободряет; то же и в последующих случаях.

4 [7] — Или: в бедствии/в притеснении/в нужде; то же в ст. 8.

6 [8] — Или: причиняется ли нам боль; букв.: притесняемы ли мы.

8 [9] — См. в Словаре Асия.

9 [10] — Или: поднимающего/пробуждающего.

10 [11] — Букв.: смерти.

11 [12] — Греч. харисма — дар (Божий), подарок.

11 [13] — Букв.: нам (в некот. рукописях: вам) через многих.

12 [14] — Или: хвалиться; то же в ст. 14.

12 [15] — Букв.: плотской, т.е. той, которая присуща греховной природе человека.

12 [16] — Букв.: себя с простодушием (в некот. рукописях: со святостью) и чистотой (от) Бога/Божьими.

15 [17] — Букв.: вторично получили благодать (в некот. рукописях: радость).

17 [18] — Букв.: или то, что решаю, по плоти решаю.

19 [19] — Т.е. Сила, ср. Деян 18:5.

20 [20] — См. в Словаре Аминь.

21 [21] — Или: утверждает же нас с вами во Христе.

21 [22] — Букв.: нас помазал Бог; в оригинале используется слово, однокоренное со словом «Христос» (т.е. «Помазанник»), очевидно, оно служит указанием на совершаемое Богом в нас уподобление Христу.

24 [23] — Букв.: вы в вере стоите (твердо).

« 16 глава 2 глава »