Эклезіяста 1 глава

Кніга Эклезіяста, альбо Прапаведніка
Пераклад Васіля Сёмухі → Переклад Огієнка

Слова Эклезіяста, сына Давідавага, цара ў Ерусаліме.

Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

Пустая марнасьць сказаў Эклезіяст, пустая марнасьць, — усё марнасьць!

Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!

Якая карысьць чалавеку ад усёй працы ягонай, якую ён робіць пад сонцам?

Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?

Пакаленьне прыходзіць, і пакаленьне праходзіць, а зямля векавечна стаіць.

Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!

Сонца ўзыходзіць, і сонца заходзіць і сьпяшаецца ў месца сваё, дзе ўстае.

І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.

Вее вецер на поўдзень і на поўнач вяртаецца, віруе, віхурыцца веючы, і на шлях віраваньня вяртаецца вецер.

Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.

Рэкі ўсе ў мора плывуць, а мора не перапаўняецца; да месца таго, адкуль рэкі плывуць, вяртаюцца зноў, каб далей пацячы.

Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!

Усё існае — поўніцца працай; ня можа ўсяго чалавек пакласьці на словы: не насыціцца бачаньнем вока; не напоўніцца слуханьнем вуха.

Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.

Што было, тое і будзе; што рабілася, тое й рабіцьмецца, і нічога новага пад сонцам няма.

Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!

Бывае такое, пра што людзі кажуць: «Дзівіся, вось гэта новае»; але яно ўжо было спрадвеку, да нас.

Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“ Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!

Няма памяці пра былое; ды і пра тое, што будзе, не застанецца згадкі між тымі, што прыйдуць пасьля.

Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.

Я, Эклезіяст, быў царом над Ізраілем у Ерусаліме.

Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

І паклаў я на сэрца помысел мой, каб шукаць і дасьледаваць мудрасьцю ўсё, што пад небам робіцца: гэты прыкры занятак даў Бог сынам чалавечым, каб кіраваліся ім.

І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.

Я ўсе дзеі пабачыў, якія пад сонцам чыняцца, і вось, усё — марнасьць і пагоня за ветрам!

Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!

Крывое ня выпрастаецца, і чаго няма, таго нельга зьлічыць.

Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!

Гаварыў я з сэрцам маім і сказаў: вось, узьвялічыўся я і здабыў мудрасьці болей за ўсіх, што былі да мяне над Ерусалімам, і сэрца маё шмат нагледзела мудрасьці ўсякай і ведаў.

Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

І паклаў я на сэрца помысел мой, каб мудрасьць уведаць, спасьцігнуць шаленства і неразумнасьць; спазнаў, што і гэта — пагоня за ветрам.

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!

Бо пры многасьці мудрасьці множыцца й скруха; і хто памнажае спазнаньне, той памнажае і боль.

Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!

« 31 глава 2 глава »