Екклезіаста 1 глава

Книга Екклезіястова (або Проповідника)
Переклад Хоменка → Переклад Огієнка

Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі.

Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот — геть усе марнота.

Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!

Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?

Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?

Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.

Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!

Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити.

І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.

Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів.

Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.

Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.

Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!

Усякі речі втомлюють людину, а чому — ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.

Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.

Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем.

Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!

Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» — то воно вже давно було у віках, які були перед нами.

Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“ Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!

Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, — не згадають про них ті, що прийдуть опісля.

Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.

Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися.

І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.

Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром.

Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!

Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити.

Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!

Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання.

Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром,

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!

бо у великій мудрості — велика журба, хто додає знання, додає страждання.

Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!

« 31 глава 2 глава »