Екклезіаста 1 глава

Книга Екклезіястова (або Проповідника)
Переклад Хоменка → Пераклад Яна Станкевіча

Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі.

Словы Казаньніка, сына Давідавага, караля ў Ерузаліме.

Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот — геть усе марнота.

Марнасьць марнасьцяў, сказаў Казаньнік, марнасьць марнасьцяў, усе марнасьць.

Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?

Якая перавага чалавеку з усяе гарапашнасьці ягонае, што ён гарапашнічае пад сонцам?

Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.

Пакаленьне адыходзе, і пакаленьне прыходзе, але зямля трывае на векі.

Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити.

Таксама сонца ўзыходзе, і сонца заходзе, і сьпяшаецца да месца свайго, ідзе яно ўзышло.

Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів.

Вецер вее на паўдня і кружыняе на поўнач, кружыняе, кружыняе, дзьмець і на кругі свае зварачаецца вецер.

Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.

Усі рэкі цякуць у мора, мора, адылі, ня поўнае; да тога месца, скуль рэкі цякуць, яны зварачаюцца.

Усякі речі втомлюють людину, а чому — ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.

Усі рэчы поўныя працы; ня можа людзіна выказаць; не насыціцца вока глядзеньням, ані вуха напоўніцца слуханьням.

Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем.

Што было, тое й будзе; і што дзеялася, тое й будзе дзеяцца; і няма нічога новага пад сонцам.

Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» — то воно вже давно було у віках, які були перед нами.

Бывае штось, праз што кажуць: «Глянь гэта навіна»; але было яно ўжо ад веку, што быў перад намі.

Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, — не згадають про них ті, що прийдуть опісля.

Няма памяці пярэдняга, дый апошнія, што будуць, не застануцца ў памяці тых, што прыйдуць наапошку.

Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

Я, Казаньнік, быў каралём над Ізраелям у Ерузаліме.

Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися.

І я наважыў у сэрцу сваім сачыць а скумаць розумам усе, што дзеецца пад нябёсамі. Гэты цяжкі занятак даў Бог сыном людзкім, каб мучылі сябе ім.

Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром.

Бачыў я ўсі справы, якія робяць пад сонцам: і вось, усе — марнасьць а тамаваньне духа.

Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити.

Скрыўленага нельга выпрастаць, і нестаючага нельга лічыць.

Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання.

Мужаваў я із сэрцам сваім, кажучы: «Я, гля, я ўзьвялічыўся а прыдбаў болей мудрасьці, чымся ўсі, што былі перад імною ў Ерузаліме, і сэрца мае бачыла шмат мудрасьці а веды».

Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром,

І я даў сэрцу свайму пазнаць мудрасьць а веду, шал а дурноту; і я ведаю, што таксама гэта немарасьць духа;

бо у великій мудрості — велика журба, хто додає знання, додає страждання.

Бо ў шмат мудрасьці, шмат і гневу, і хто павялічае веду, павялічае боль.

« 31 глава 2 глава »