Екклезіаста 1 глава

Книга Екклезіястова (або Проповідника)
Переклад Хоменка → Переклад Куліша та Пулюя

Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі.

Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського:

Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот — геть усе марнота.

Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, — все марне!

Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?

Що за хосен чоловікові з усієї працї його, що він працює під сонцем?

Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.

Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки.

Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити.

Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити.

Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів.

Вітер повіє на полуднє, потім поверне 'д півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся.

Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.

Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти.

Усякі речі втомлюють людину, а чому — ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.

Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи.

Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем.

Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем.

Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» — то воно вже давно було у віках, які були перед нами.

Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів.

Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, — не згадають про них ті, що прийдуть опісля.

Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.

Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі;

Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися.

І віддався цїлим серцем тому, щоб слїдити та мудро вивідувати все, що дїється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались!

Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром.

Видав я все, що робиться під сонцем: — що ж? усе марнота й мука для духа.

Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити.

Криве не буде простим, а чого нема, те нї-що й рахувати.

Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання.

Я говорив в мойму серцї: Ось я став великим, і придбав більш мудростї, нїж усї ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудростї й знання.

Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром,

І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересьвідчився, що й се томить духа;

бо у великій мудрості — велика журба, хто додає знання, додає страждання.

Бо в кого більш мудростї, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, — прибільшує й гризоти.

« 31 глава 2 глава »