Эклезіяста 1 глава

Кніга Эклезіяста, альбо Прапаведніка
Пераклад Васіля Сёмухі → Переклад Куліша та Пулюя

Слова Эклезіяста, сына Давідавага, цара ў Ерусаліме.

Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського:

Пустая марнасьць сказаў Эклезіяст, пустая марнасьць, — усё марнасьць!

Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, — все марне!

Якая карысьць чалавеку ад усёй працы ягонай, якую ён робіць пад сонцам?

Що за хосен чоловікові з усієї працї його, що він працює під сонцем?

Пакаленьне прыходзіць, і пакаленьне праходзіць, а зямля векавечна стаіць.

Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки.

Сонца ўзыходзіць, і сонца заходзіць і сьпяшаецца ў месца сваё, дзе ўстае.

Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити.

Вее вецер на поўдзень і на поўнач вяртаецца, віруе, віхурыцца веючы, і на шлях віраваньня вяртаецца вецер.

Вітер повіє на полуднє, потім поверне 'д півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся.

Рэкі ўсе ў мора плывуць, а мора не перапаўняецца; да месца таго, адкуль рэкі плывуць, вяртаюцца зноў, каб далей пацячы.

Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти.

Усё існае — поўніцца працай; ня можа ўсяго чалавек пакласьці на словы: не насыціцца бачаньнем вока; не напоўніцца слуханьнем вуха.

Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи.

Што было, тое і будзе; што рабілася, тое й рабіцьмецца, і нічога новага пад сонцам няма.

Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем.

Бывае такое, пра што людзі кажуць: «Дзівіся, вось гэта новае»; але яно ўжо было спрадвеку, да нас.

Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів.

Няма памяці пра былое; ды і пра тое, што будзе, не застанецца згадкі між тымі, што прыйдуць пасьля.

Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.

Я, Эклезіяст, быў царом над Ізраілем у Ерусаліме.

Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі;

І паклаў я на сэрца помысел мой, каб шукаць і дасьледаваць мудрасьцю ўсё, што пад небам робіцца: гэты прыкры занятак даў Бог сынам чалавечым, каб кіраваліся ім.

І віддався цїлим серцем тому, щоб слїдити та мудро вивідувати все, що дїється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались!

Я ўсе дзеі пабачыў, якія пад сонцам чыняцца, і вось, усё — марнасьць і пагоня за ветрам!

Видав я все, що робиться під сонцем: — що ж? усе марнота й мука для духа.

Крывое ня выпрастаецца, і чаго няма, таго нельга зьлічыць.

Криве не буде простим, а чого нема, те нї-що й рахувати.

Гаварыў я з сэрцам маім і сказаў: вось, узьвялічыўся я і здабыў мудрасьці болей за ўсіх, што былі да мяне над Ерусалімам, і сэрца маё шмат нагледзела мудрасьці ўсякай і ведаў.

Я говорив в мойму серцї: Ось я став великим, і придбав більш мудростї, нїж усї ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудростї й знання.

І паклаў я на сэрца помысел мой, каб мудрасьць уведаць, спасьцігнуць шаленства і неразумнасьць; спазнаў, што і гэта — пагоня за ветрам.

І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересьвідчився, що й се томить духа;

Бо пры многасьці мудрасьці множыцца й скруха; і хто памнажае спазнаньне, той памнажае і боль.

Бо в кого більш мудростї, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, — прибільшує й гризоти.

« 31 глава 2 глава »