Эклезіяста 1 глава

Кніга Эклезіяста, альбо Прапаведніка
Пераклад Васіля Сёмухі → Українська Біблія. Турконяк

Слова Эклезіяста, сына Давідавага, цара ў Ерусаліме.

Слова Екклезіаста, сина Давида, царя Ізраїля в Єрусалимі.

Пустая марнасьць сказаў Эклезіяст, пустая марнасьць, — усё марнасьць!

Марнота марнот, — сказав Екклезіаст, — марнота марнот, усе марнота.

Якая карысьць чалавеку ад усёй працы ягонай, якую ён робіць пад сонцам?

Яка користь людині в усій її праці, якою трудиться під сонцем?

Пакаленьне прыходзіць, і пакаленьне праходзіць, а зямля векавечна стаіць.

Рід приходить, і рід відходить, земля ж стоїть навіки.

Сонца ўзыходзіць, і сонца заходзіць і сьпяшаецца ў месца сваё, дзе ўстае.

І сонце сходить, і сонце заходить, і тягнеться до свого місця.

Вее вецер на поўдзень і на поўнач вяртаецца, віруе, віхурыцца веючы, і на шлях віраваньня вяртаецца вецер.

Воно, підіймаючись, іде туди на південь і обходить до півночі. Обходячи, обходить, іде вітер, і у своїх коловоротах вітер повертається.

Рэкі ўсе ў мора плывуць, а мора не перапаўняецца; да месца таго, адкуль рэкі плывуць, вяртаюцца зноў, каб далей пацячы.

Усі потоки течуть до моря, та море не переповниться. На місце, звідки течуть потоки, туди вони повертаються, щоби плисти знову.

Усё існае — поўніцца працай; ня можа ўсяго чалавек пакласьці на словы: не насыціцца бачаньнем вока; не напоўніцца слуханьнем вуха.

Усі речі стомлюючі. Не зможе людина виказати, і око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням.

Што было, тое і будзе; што рабілася, тое й рабіцьмецца, і нічога новага пад сонцам няма.

Усе те, що було, — воно те, що буде. І що те, котре зроблене, — воно те, що буде зроблене. Немає нічого нового під сонцем.

Бывае такое, пра што людзі кажуць: «Дзівіся, вось гэта новае»; але яно ўжо было спрадвеку, да нас.

Хто промовить і скаже: Поглянь, це нове, — воно вже сталося у віках, що були перед нами.

Няма памяці пра былое; ды і пра тое, што будзе, не застанецца згадкі між тымі, што прыйдуць пасьля.

Немає пам’яті перших, і останнім, що сталися, не буде їм пам’яті в тих, що стануться в кінці.

Я, Эклезіяст, быў царом над Ізраілем у Ерусаліме.

Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі.

І паклаў я на сэрца помысел мой, каб шукаць і дасьледаваць мудрасьцю ўсё, што пад небам робіцца: гэты прыкры занятак даў Бог сынам чалавечым, каб кіраваліся ім.

І я віддав моє серце, аби шукати і дослідити мудрістю все, що відбувається під небом. Адже Бог дав людським синам погані обставини, щоб перебувати в них.

Я ўсе дзеі пабачыў, якія пад сонцам чыняцца, і вось, усё — марнасьць і пагоня за ветрам!

Я побачив усі творіння, зроблені під сонцем, і ось усе марнота і бажання духа.

Крывое ня выпрастаецца, і чаго няма, таго нельга зьлічыць.

Викривлене не зможе прикраситися, і те, чого бракує, не зможе бути порахованим.

Гаварыў я з сэрцам маім і сказаў: вось, узьвялічыўся я і здабыў мудрасьці болей за ўсіх, што былі да мяне над Ерусалімам, і сэрца маё шмат нагледзела мудрасьці ўсякай і ведаў.

Я сказав у своєму серці, мовлячи: Ось я звеличився і поставив мудрість над усіма, що були переді мною в Єрусалимі, і моє серце багато побачило мудрості та знання.

І паклаў я на сэрца помысел мой, каб мудрасьць уведаць, спасьцігнуць шаленства і неразумнасьць; спазнаў, што і гэта — пагоня за ветрам.

Я віддав моє серце, щоб пізнати мудрість і знання, я пізнав притчі та загадки, бо і це — бажання духа.

Бо пры многасьці мудрасьці множыцца й скруха; і хто памнажае спазнаньне, той памнажае і боль.

Адже в безлічі мудрості — безліч пізнання, і хто побільшує пізнання, побільшує страждання.

« 31 глава 2 глава »