1 царстваў 1 глава

Першая кніга царстваў
Пераклад Васіля Сёмухі → Українська Біблія. Турконяк

Быў адзін чалавек з Раматаім-Цофіма, з гары Яфрэмавай, імя яго Элкана, сын Ерахама, сына Ілія, сына Тоху, сына Цуфа, — Эфрацянін;

Був соді чоловік з Арматаїм-Сіфа, з гори Єфрема, на ім’я Елкана, син Єремеїла, сина Іллі, сина Токея, у Насіві Єфрема.

у яго былі дзьве жонкі: імя адной Ганна, а імя другой Фэнана; у Фэнаны былі дзеці, а ў Ганны ня было дзяцей.

У нього було дві жінки, ім’я першої — Анна, ім’я другої — Феннана. І були у Феннани діти, а в Анни не було дитини.

І хадзіў гэты чалавек з горада свайго ў адпаведныя дні пакланяцца і прыносіць ахвяру Госпаду Саваофу ў Сілом; і там былі два сыны ягоныя, Офні і Фэнэес, сьвятарамі Госпада.

І чоловік ходив з року в рік зі свого міста, з Арматаїма, щоб поклонитися і принести жертву Господу, Богові Саваотові, у Силом. А там Ілі та два його сини Офні й Фінеес були Господніми священиками.

У той дзень, калі Элкана прыносіў ахвяру, даваў Фэнане, жонцы сваёй, і ўсім сынам яе і дочкам яе долі;

Тож настав такий день, і Елкана приніс жертву, і дав частини своїй жінці Феннані, її синам і її дочкам.

а Ганьне даваў долю адмысловую, бо кахаў Ганну, хоць Гасподзь замкнуў улоньне яе.

Анні ж він дав одну частину, бо в неї не було дитини. Однак Елкана любив Анну більше за Феннану, та Господь закрив її лоно.

Суперніца яе моцна засмучала яе, падбіваючы яе да нараканьняў на тое, што Гасподзь замкнуў улоньне яе.

Оскільки Господь не дав їй дитини в її болі та в зневірі її болю, то через це була зневірена, бо замкнув Господь її лоно, щоб не дати їй дитини.

Так бывала кожны год, калі хадзіла яна ў дом Гасподні: тая засмучала яе, а гэтая плакала і ня ела.

Так вона чинила з року в рік, коли вона приходила до Господнього дому. І була зневірена, плакала та не їла.

І сказаў ёй Элкана, муж яе: Ганна! Чаго ты плачаш і чаму не ясі, і, чаго смуткуе сэрца тваё? ці ж ня лепшы я табе за дзесяць сыноў?

І сказав їй Елкана, її чоловік: Анно! А вона відповіла йому: Ось я, володарю! І сказав їй: Що з тобою відбувається, чому плачеш і чому не їси, і чому ти побиваєш твоє серце? Хіба я для тебе не є кращий за десятьох дітей?

І ўстала Ганна пасьля таго, як яны елі і пілі ў Сіломе. А Ілій сьвятар сядзеў тады на сядзеньні каля ўваходу ў храм Гасподні.

І після того, як попоїли вони в Силомі, Анна піднялася і стала перед Господом, а Ілі, священик, сидів на сидінні, на порозі Господнього храму.

І была яна ў скрусе душы, і малілася Госпаду, і горка плакала,

Вона була пригноблена душею і молилася до Господа, і дуже плакала [1].

і дала абяцаньне, кажучы: Госпадзе Саваоф! Калі Ты ўважыш скрусе рабы Тваёй і спамянеш пра мяне, і не забудзеш рабы Тваёй і дасі рабе Тваёй дзіця мужчынскага полу, дык я аддам яго Госпаду на ўсе дні жыцьця яго, і брытва не кране галавы ягонай.

І вона помолилася молитвою до Господа, кажучи: Адонай Господи, Елоі Саваот, якщо Ти справді зглянешся [2] на приниження Твоєї рабині та згадаєш мене і даси Твоїй рабі насіння чоловічої статі, то я дам його тобі в дар аж до дня його смерті. І він не питиме вина та п’янкого напою, і залізо [3] не підніметься до його голови.

Тым часам як яна доўга малілася прад Госпадам, Ілій глядзеў на вусны яе;

І сталося, коли помножила молитви перед Господом, і священик Ілі дивився на її вуста,

і як Ганна гаварыла ў сэрцы сваім, а вусны яе толькі варушыліся, і ня было чуваць голасу яе, дык Ілій прыняў яе за п’яную.

— вона говорила у своєму серці і її вуста рухалися, та її голосу не було чути, — тож Ілі вважав її за п’яну.

І сказаў ёй Ілій: дакуль ты будзеш п’яная? працьверазіся зь віна твайго.

І слуга Ілі сказав їй: Доки будеш п’яною? Нехай мине твоє вино, тож піди з-перед Господнього обличчя!

І адказвала Ганна і сказала: не, спадару мой; я — жонка, што засмучаецца духам, віна і сікеру я ня піла; а выліваю душу маю прад Госпадам;

Та Анна у відповідь сказала: Ні, володарю, я жінка, в якої тяжкий день, і вина чи п’янкого напою я не пила, а виливаю перед Господом мою душу.

ня лічы рабы тваёй нягоднаю жанчынаю, бо ад вялікай журбы маёй і ад скрухі маёй я гаварыла дагэтуль.

Не май твою рабу за хворобливу дочку, бо з великої моєї балакучості продовжила я аж до тепер.

І адказваў Ілій і сказаў: ідзі зь мірам, і Бог Ізраілеў спраўдзіць просьбу тваю, чаго ты прасіла ў Яго.

А Ілі відповів: Іди в мирі, — сказав він їй, — і нехай Бог Ізраїля дасть тобі згідно з кожним твоїм проханням, яке ти в Нього просила.

А яна сказала: хай жа знойдзе раба твая літасьць у вачах тваіх! І пайшла яна ў дарогу сваю, і ела, і аблічча яе ня было ўжо журботнае, як раней.

А вона сказала: Твоя раба знайшла милість у твоїх очах! І жінка пішла своєю дорогою й увійшла до свого помешкання і їла та пила зі своїм мужем, а її обличчя більше не занепадало.

І ўсталі яны раніцай, і пакланіліся прад Госпадам, і вярнуліся, і прыйшлі ў дом свой у Раму. І паклікаў Элкана Ганну, жонку сваю, і спамянуў пра яе Гасподзь.

І вони встають вранці, поклоняються Господу та ідуть своєю дорогою. І прийшов Елкана до свого дому в Арматаїмі, і пізнав свою жінку Анну, і Господь її згадав,

Празь некаторы час зачала Ганна і нарадзіла сына і дала яму імя Самуіл, бо, «у Госпада я выпрасіла яго».

і вона зачала. І сталося через певний час, і вона породила сина, і дала йому ім’я Самуїл [4] , і сказала: Адже я його випросила в Господа, Бога Саваота.

І пайшоў муж яе Элкана і ўся сям’я ягоная прынесьці гадавую ахвяру Госпаду і абяцаньні свае.

І пішов чоловік Елкана і вся його сім’я принести жертву в Силом, жертву днів і його молитви, і всі десятини його землі.

А Ганна не пайшла, сказаўшы мужу свайму: калі дзіця будзе аднята ад грудзей і падрасьце, тады я завяду яго, і ён зьявіцца прад Госпадам і застанецца там назаўсёды.

Анна ж не пішла з ним, бо сказала своєму чоловікові: Аж доки дитина не піде, аж доки його не відлучу від грудей, — а тоді він з’явиться перед Господнім обличчям, і перебуватиме там навіки.

І сказаў ёй Элкана, муж яе: рабі, што табе заўгодна; заставайся, пакуль ня выкарміш яго грудзьмі; толькі хай спраўдзіць Гасподзь слова, якое выйшла з вуснаў тваіх. І засталася жонка ягоная і карміла грудзямі сына свайго, пакуль ня выкарміла.

І сказав їй Елкана, її чоловік: Чини те, що добре у твоїх очах, сиди, аж доки не відлучиш його. Але нехай виконає Господь те, що вийшло з твоїх уст. І жінка сіла, і годувала свого сина, аж доки його не відлучила.

А калі выкарміла яго, пайшла зь ім у Сілом, узяўшы тры цяляці і адну эфу мукі і мех віна, і прыйшла ў дом Госпада ў Сіломе; а хлопчык быў яшчэ дзіця.

А тоді вона пішла з ним до Силома з трилітнім телям і хлібами та ефою пшеничного борошна, і бурдюком вина, і ввійшла в Господній дім у Силомі, і дитина була з ними.

І закалолі цяля; і прывялі хлопчыка да Ілія,

Вона привела його перед Господа, а його батько зарізав жертву, яку приносив з року в рік для Господа, і привів хлопчину, і зарізав теля. А Анна, матір хлопчини, привела його до Ілі

і сказала: о, спадару мой! хай жыве душа твая, спадару мой! я — тая самая жанчына, якая тут пры табе стаяла і малілася Госпаду;

і сказала: Нехай живе душа твоя, справді, володарю, я — жінка, яка стояла перед тобою, котра молилася до Господа,

за гэтае дзіця малілася я, і спраўдзіў мне Гасподзь просьбу маю, чаго я прасіла ў Яго;

молилася про цього хлопчину, і Господь виконав мені моє прохання, про яке я в Нього молила.

і я аддаю яго Госпаду на ўсе дні жыцьця ягонага — служыць Госпаду. І пакланілася там Госпаду.

Тож я віддаю його Господу на всі дні, які він житиме, на помазання для Господа.

Примечания:

Пераклад Васіля Сёмухі

18 У друкаванай версіі: «ў няволю», замест «ў дарогу».

« 4 глава 2 глава »