Екклезіаста 1 глава

Книга Екклезіястова (або Проповідника)
Переклад Хоменка → Елизаветинская Библия

Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі.

Глаго́лы є҆кклесїа́ста, сы́на даві́дова, царѧ̀ ї҆и҃лева во ї҆ер҇ли́мѣ.

Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот — геть усе марнота.

Сѹета̀ сѹ́етствїй, речѐ є҆кклесїа́стъ, сѹета̀ сѹ́етствїй, всѧ́чєскаѧ сѹета̀.

Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?

Ко́е и҆з̾ѻби́лїе человѣ́кѹ во все́мъ трѹдѣ̀ є҆гѡ̀, и҆́мже трѹди́тсѧ под̾ со́лнцемъ;

Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.

Ро́дъ прехо́дитъ и҆ ро́дъ прихо́дитъ, а҆ землѧ̀ во вѣ́къ стои́тъ.

Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити.

И҆ восхо́дитъ со́лнце и҆ захо́дитъ со́лнце и҆ въ мѣ́сто своѐ влече́тсѧ, сїѐ возсїѧва́ѧ та́мѡ.

Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів.

И҆́детъ къ ю҆́гѹ и҆ ѡ҆бхо́дитъ къ сѣ́верѹ, ѡ҆бхо́дитъ ѡ҆́крестъ, и҆́детъ дѹ́хъ и҆ на крѹ́ги своѧ҄ ѡ҆браща́етсѧ дѹ́хъ.

Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.

Всѝ пото́цы и҆́дѹтъ въ мо́ре, и҆ мо́ре нѣ́сть насыща́емо: на мѣ́сто, а҆́може пото́цы и҆́дѹтъ, та́мѡ ті́и возвраща́ютсѧ и҆тѝ.

Усякі речі втомлюють людину, а чому — ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.

Всѧ҄ словеса̀ трѹ҄дна, не возмо́жетъ мѹ́жъ глаго́лати: и҆ не насы́титсѧ ѻ҆́ко зрѣ́ти, ни и҆спо́лнитсѧ ѹ҆́хо слы́шанїѧ.

Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем.

Что̀ бы́ло, то́жде є҆́сть, є҆́же бѹ́детъ: и҆ что̀ бы́ло сотворе́ное, то́жде и҆́мать сотвори́тисѧ:

Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» — то воно вже давно було у віках, які були перед нами.

и҆ ничто́же но́во под̾ со́лнцемъ. И҆́же возглаго́летъ и҆ рече́тъ: сѐ, сїѐ но́во є҆́сть: ѹ҆жѐ бы́сть въ вѣ́цѣхъ бы́вшихъ пре́жде на́съ.

Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, — не згадають про них ті, що прийдуть опісля.

Нѣ́сть па́мѧть пе́рвыхъ, и҆ послѣ҄днимъ бы́вшымъ не бѹ́детъ и҆́хъ па́мѧть съ бѹ́дѹщими на послѣ́докъ.

Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

А҆́зъ є҆кклесїа́стъ бы́хъ ца́рь над̾ ї҆и҃лемъ во ї҆ер҇ли́мѣ

Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися.

и҆ вда́хъ се́рдце моѐ, є҆́же взыска́ти и҆ разсмотри́ти въ мѹ́дрости ѡ҆ всѣ́хъ быва́ющихъ под̾ небесе́мъ: ѩ҆́кѡ попече́нїе лѹка́во дадѐ бг҃ъ сынѡ́мъ человѣ́чєскимъ, є҆́же ѹ҆пражднѧ́тисѧ въ не́мъ.

Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром.

Ви́дѣхъ всѧ́чєскаѧ сотворє́нїѧ сотворє́ннаѧ под̾ со́лнцемъ: и҆ сѐ, всѧ҄ сѹ́етство и҆ произволе́нїе дѹ́ха.

Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити.

Развраще́нное не мо́жетъ и҆спра́витисѧ, и҆ лише́нїе не мо́жетъ и҆зчи́слитисѧ.

Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання.

Глаго́лахъ а҆́зъ въ се́рдцы мое́мъ, є҆́же рещѝ: сѐ, а҆́зъ возвели́чихсѧ и҆ ѹ҆мно́жихъ мѹ́дрость па́че всѣ́хъ, и҆̀же бы́ша пре́жде менє̀ во ї҆ер҇ли́мѣ,

Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром,

и҆ се́рдце моѐ вда́хъ, є҆́же вѣ́дѣти премѹ́дрость и҆ ра́зѹмъ: и҆ се́рдце моѐ ви́дѣ мнѡ́гаѧ, премѹ́дрость и҆ ра́зѹмъ, при҄тчи и҆ хи́трость: ѹ҆разѹмѣ́хъ а҆́зъ, ѩ҆́кѡ и҆ сїѐ є҆́сть произволе́нїе дѹ́ха:

бо у великій мудрості — велика журба, хто додає знання, додає страждання.

ѩ҆́кѡ во мно́жествѣ мѹ́дрости мно́жество ра́зѹма, и҆ приложи́вый ра́зѹмъ приложи́тъ болѣ́знь.

« 31 глава 2 глава »