Галатів 1 глава

Послання св. апостола Павла до галатів
Переклад Хоменка → Елизаветинская Библия

Павло, апостол — не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця, що воскресив його із мертвих,

Па́ѵелъ, а҆п҇лъ ни ѿ челѡвѣ́къ, ни человѣ́комъ, но ї҆и҃съ хр҇то́мъ и҆ бг҃омъ ѻ҆ц҃е́мъ воскр҃си́вшимъ є҆го̀ и҆з̾ ме́ртвыхъ,

і всі брати, що зо мною, Церквам Галати.

и҆ и҆̀же со мно́ю всѧ҄ бра́тїѧ, цр҃квамъ галатї҄йскимъ:

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа,

(За҄ 199.) блгдть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ и҆ гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀,

що дав себе самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого,

да́вшагѡ себѐ по грѣсѣ́хъ на́шихъ, ѩ҆́кѡ да и҆зба́витъ на́съ ѿ настоѧ́щагѡ вѣ́ка лѹка́вагѡ, по во́ли бг҃а и҆ ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ,

якому слава на віки вічні! Амінь.

є҆мѹ́же сла́ва во вѣ́ки вѣкѡ́въ. А҆ми́нь.

Дивуюся, що ви так швидко покинули того, хто вас покликав Христовою благодаттю, і перейшли на іншу євангелію;

Чѹждѹ́сѧ, ѩ҆́кѡ та́кѡ ско́рѡ прелага́етесѧ ѿ зва́вшагѡ вы̀ блгдтїю хр҇то́вою, во и҆́но благовѣствова́нїе:

не те, щоб вона була справді інша, але деякі баламутять вас, бажаючи перемінити Євангелію Христову.

є҆́же нѣ́сть и҆́но, то́чїю нѣ́цыи сѹ́ть смѹща́ющїи вы̀ и҆ хотѧ́щїи преврати́ти бл҃говѣствова́нїе хр҇то́во.

Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема!

Но и҆ а҆́ще мы̀, и҆лѝ а҆́гг҃лъ съ нб҃сѐ благовѣсти́тъ ва́мъ па́че, є҆́же благовѣсти́хомъ ва́мъ, а҆на́ѳема да бѹ́детъ.

Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує іншу Євангелію, ніж ту, що ви прийняли, — нехай буде анатема!

ѩ҆́коже предреко́хомъ, и҆ нн҃ѣ па́ки глаго́лю: а҆́ще кто̀ ва́мъ благовѣсти́тъ па́че, є҆́же прїѧ́сте, а҆на́ѳема да бѹ́детъ.

Хіба я отим запобігаю ласки у людей чи в Бога? Хіба намагаюся людям подобатися? Якби я ще й людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою.

Нн҃ѣ бо человѣ́ки препира́ю, и҆лѝ бг҃а, и҆лѝ и҆щѹ̀ человѣ́кѡмъ ѹ҆гожда́ти; А҆́ще бо бы́хъ є҆щѐ человѣ́кѡмъ ѹ҆гожда́лъ, хр҇то́въ ра́бъ не бы́хъ ѹ҆́бѡ бы́лъ.

Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою;

(За҄ 200.) Сказѹ́ю же ва́мъ, бра́тїе, бл҃говѣствова́нїе благовѣще́нное ѿ менє̀, ѩ҆́кѡ нѣ́сть по человѣ́кѹ:

бож я її не прийняв, ані навчився від людини, лише — через об'явлення Ісуса Христа.

ни бо а҆́зъ ѿ человѣ́ка прїѧ́хъ є҆̀, нижѐ наѹчи́хсѧ, но ѩ҆вле́нїемъ ї҆и҃съ хр҇то́вымъ.

Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її.

Слы́шасте бо моѐ житїѐ и҆ногда̀ въ жидо́вствѣ, ѩ҆́кѡ по премно́гѹ гони́хъ цр҃ковь бж҃їю и҆ разрѹша́хъ ю҆̀,

Я перевищував у юдействі багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків.

и҆ преспѣва́хъ въ жидо́вствѣ па́че мно́гихъ свє́рстникъ мои́хъ въ ро́дѣ мое́мъ, и҆́злиха ревни́тель сы́й ѻ҆те́ческихъ мои́хъ преда́нїй.

Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю,

Є҆гда́ же бл҃говолѝ бг҃ъ, и҆збра́вый мѧ̀ ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀ и҆ призва́вый блгдтїю свое́ю,

зволив об'явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись,

ѩ҆ви́ти сн҃а своего̀ во мнѣ̀, да благовѣствѹ́ю є҆го̀ во ѩ҆зы́цѣхъ, а҆́бїе не приложи́хсѧ пло́ти и҆ кро́ви,

ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск.

ни взыдо́хъ во ї҆ер҇ли́мъ къ пе́рвѣйшымъ менє̀ а҆п҇лѡмъ, но и҆до́хъ во а҆раві́ю и҆ па́ки возврати́хсѧ въ дама́скъ.

По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п'ятнадцять день.

Пото́мъ же по трїе́хъ лѣ́тѣхъ взыдо́хъ во ї҆ер҇ли́мъ соглѧ́дати петра̀, и҆ пребы́хъ ѹ҆ негѡ̀ дні́й пѧтьна́десѧть.

А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.

И҆но́гѡ же ѿ а҆п҇лъ не ви́дѣхъ, то́кмѡ ї҆а́кѡва бра́та гд҇нѧ.

Те, що пишу вам, то ось перед Богом, що не обманюю.

А҆ ѩ҆̀же пишѹ̀ ва́мъ, сѐ пред̾ бг҃омъ, ѩ҆́кѡ не лгѹ̀.

Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські;

Пото́мъ же прїидо́хъ въ страны҄ сѵ҄рскїѧ и҆ кїлїкї҄йскїѧ.

на обличчя ж мене не знали Церкви Юдеї, що у Христі.

Бѣ́хъ же не зна́емь лице́мъ цр҃квамъ ї҆ѹдє́йскимъ, ѩ҆̀же ѡ҆ хр҇тѣ̀,

Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував,

то́чїю же слы́шаще бѧ́хѹ, ѩ҆́кѡ гонѧ́й на́съ и҆ногда̀, нн҃ѣ благовѣствѹ́етъ вѣ́рѹ, ю҆́же и҆ногда̀ разрѹша́ше:

і прославляли заради мене Бога.

и҆ сла́влѧхѹ ѡ҆ мнѣ̀ бг҃а.

« 13 глава 2 глава »