1 Коринтян 4 глава

Перше послання св. апостола Павла до коринтян
Сучасний переклад → Новый русский перевод

Ось як люди мають думати про нас, як про слуг Христових, котрим довірено таємні істини Божі.

Итак принимайте нас как служителей Христа, которым были вверены тайны Божьи.

А ті, кому довірено таємниці, мусять бути гідними довіри.

От тех, кому оказано такое доверие, требуется верность.

Та мені байдуже, чи ви судитимете мене, чи якийсь інший суд людський, адже й сам я себе не суджу.

Меня очень мало заботит, как вы или кто-то другой будет обо мне судить. Я и сам не сужу себя.

Сумління моє чисте, та не в цьому моє виправдання. Лише Господь мені суддя.

Совесть моя чиста, хотя не это оправдывает меня. Но мой судья — Господь.

Тож не судіть передчасно, доки Господь не прийде. Він висвітлить усе, що приховано в темряві, й виявить таємні задуми сердець. І тоді буде кожному така похвала від Бога, на яку той заслуговує.

Поэтому ни о чем не судите заранее, но ждите возвращения Господа. Он всё тайное сделает явным и обнажит скрытые намерения человеческих сердец, и тогда каждый получит от Него похвалу.

Брати і сестри мої, я показав усе це на прикладах Аполлоса і своєму власному прикладі заради вас, щоб ви змогли навчитись і зрозуміти значення цих слів: «Не йдіть далі того, що написано у Писанні» — щоб ви не величалися одне перед одним. Щоб ви не підносили одних, зневажаючи інших.

Я говорю это, братья, обо мне и об Аполлосе ради вашего блага, чтобы вы на нашем примере постигли, что означает изречение: «Ничего сверх того, что написано», и чтобы вы не хвастались кем-то одним, ставя его выше другого.

Хто каже, що ти кращий за інших? І що ти маєш такого, що не було дано тобі? Але якщо все, що маєш ти, отримав як дарунок, то чого ж вихвалятися, наче лише своїми силами здобув усе це?

Кто же делает тебя лучше других? Что у тебя есть своего, чего бы ты не получил от Бога? Если ничего такого нет, то что же ты хвалишься подаренным?

Ви вважаєте, що маєте все необхідне. Думаєте, що поставали багатіями й царями без нас. Хотів би я, щоб ви й справді були царями, тоді й ми могли б царювати разом з вами.

У вас уже все есть! Вы уже богаты! Вы без нас стали править! О, как бы я хотел, чтобы вы действительно уже правили, и тогда мы правили бы вместе с вами!

Та мені здається, що Бог дав нам, апостолам, останнє місце, зробив нас людьми приреченими до смерті. Адже ми стали видовищем для всього світу: як для Ангелів, так і для людей.

Мне кажется, что Бог выставил нас, апостолов, как последних из людей, как осужденных на смертную казнь, на всеобщее обозрение. Мы стали зрелищем для мира, для ангелов и для людей.

Ми нерозумні заради Христа, а ви вважаєте себе такими мудрими в Христі! Ми немічні, а ви похваляєтесь собою, кажучи, що ви дужі! Ви в пошані, а ми безславні!

Мы стали «глупцами» ради Христа, вы же «мудрецы» во Христе! Мы «слабы», а вы — «сильны»! Вас прославляют, а нас бесчестят!

І досі ми голодні й спраглі, бідно одягнені, побиті й безпритульні.

Мы по-прежнему испытываем голод и жажду, отсутствие одежды и терпим побои, у нас нет жилья,

Тяжкою працею, власними руками добуваємо ми щоденний хліб свій.

мы тяжело работаем своими руками. Когда нас проклинают, мы в ответ благословляем; нас преследуют, а мы терпим.

Коли нас ганьблять, ми благословляємо; коли нас переслідують, ми терпимо; коли на нас зводять наклепи, ми втішаємо. Ми стали покидьками світу, порохом земним, що його люди й дотепер топчуть.

О нас говорят самое плохое, а мы отвечаем добром. До сегодняшнего дня мы как отбросы общества, всеми презираемые.

Я пишу це не для того, щоб присоромити вас. Я застерігаю вас як улюблених дітей своїх.

Я пишу это не для того, чтобы устыдить вас, нет, я хочу вас предупредить как моих любимых детей.

Бо якби ви мали навіть десять тисяч наставників у Христі, ви не матимете багато батьків. Це я через Благовість дав вам життя в Ісусі Христі.

Хотя у вас тысячи учителей во Христе, у вас, всё же, не много отцов. Я же стал вашим отцом через Радостную Весть об Иисусе Христе.

Тож благаю вас: наслідуйте мене.

Поэтому умоляю вас: следуйте моему примеру.

Ось чому послав я до вас Тимофія,[4] мого улюбленого й вірного сина в Господі. Він нагадає вам шляхи мої в Христі Ісусі так само, як і я навчаю скрізь, у кожній церкві.

Для этого я и посылаю к вам Тимофея, моего дорогого и верного сына в Господе. Он напомнит вам о моем образе жизни в Иисусе Христе, которому я учу везде, в каждой церкви.

Та дехто з вас запишався, міркуючи, що я не прийду до вас.

Некоторые из вас возгордились, полагая, что я не приду к вам.

Але невдовзі я буду з вами, якщо на те буде Божа воля. І тоді я побачу, чи спроможні ті красномовні хвальки на щось більше, ніж порожні балачки.

Но я скоро приду к вам, если на то будет воля Господа, и тогда узнаю, чего стоят не слова этих гордецов, а их сила.

Бо Царство Боже виявляється не в словах, а в силі.

Царство Божье проявляется не в слове, а в силе.

Чого ж ви хочете: щоб я прийшов до вас із карою чи з любов’ю і духом ніжності?

Выбирайте сами: прийти мне с розгой или же с любовью и в духе кротости?

« 3 глава 5 глава »