2 Коринтян 4 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Переклад Огієнка → Русского Библейского Центра

Ось тому́, мавши за милосердям Божим таке служі́ння, ми не тратимо відваги,

Милостью Божьей продолжая свои труды, мы рук не опускаем.

але ми відреклися тайного со́рому, не хо́дячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з'я́вленням правди доручуємо себе кожному сумлінню лю́дському перед Богом.

И уж, конечно, стыдливо правду не прячем, не плутуем, Слова Божьего не искажаем. Наоборот, человеческой совести перед Богом как есть открываем на людях всю истину.

Коли ж наша Єва́нгелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, —

А если и закрыто наше евангелие, то закрыто оно для тех, кто идет путем погибели:

для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не зася́яло світло Єва́нгелії слави Христа, а Він — образ Божий.

Бог века сего затмил разум неверующих, и они не видят света евангелия — славу Христа, образа Божьего.

Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі — раби ваші ради Ісуса.

Мы не о себе возвещаем, а об Иисусе Христе, Господе. Сами же мы — ваши рабы ради Иисуса.

Бо Бог, що звелів був світлу зася́яти з те́мряви, у серцях наших зася́яв, щоб просвітити нам знання́ слави Божої — в Особі Христовій.

Бог, сказавший: «Свет да воссияет во тьме!», пролил в наши сердца свет знания, свет Божьей славы в лице Иисуса Христа.

А ми маємо скарб цей у посу́динах гли́няних, щоб ве́лич сили була Божа, а не від нас.

Но это сокровище мы носим в сосудах скудельных. Ясно, что сила преодоления исходит от Бога, а не от нас.

У всьому нас тиснуть, та не поти́снені ми; ми в важки́х обставинах, але не впадаємо в ро́зпач.

Лишают нас воздуха, но нам вольно дышится. Не дают нам проходу, но у нас всегда есть выход.

Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені.

Гонят нас отовсюду, но мы не бесприютны. Сживают со свету, но мы как были, так и есть.

Ми за́всіди носимо в тілі ме́ртвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове.

Мы в своем теле всегда носим умирание Иисуса. Значит, в нашем теле живет жизнь Иисуса.

Бо за́всіди нас, що живемо́, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі.

Мы, живые, беспрестанно принимаем смерть ради Иисуса. Значит, в смертной нашей плоти живет жизнь Иисуса.

Тому́ то смерть діє в нас, а життя — у вас.

Словом, смерть работает на жизнь. Вот как мы на вас.

Та мавши того ж духа віри, за написаним: „Вірував я, через те говорив“, і ми віруємо, тому то й говоримо,

В том же духе веры, как написано: «Я верил и потому говорил...» — и мы верим и потому говорим.

знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскреси́ть з Ісусом і нас, і поставить із вами.

И знаем: Тот, кто воскресил Господа Иисуса, воскресит и нас заодно с Иисусом, поставит перед Собой рядом с вами.

Усе бо для вас, щоб благода́ть, розмножена через багатьох, збагати́ла подяку на Божу славу.

Всё — для вас, все для того, чтобы множество благодати в равной степени обернулось множественным благодарением во славу Божью.

Через те ми відваги не тратимо, бо хоч ни́щиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновля́ється внутрішній.

Нет, мы рук не опускаем. Если по своему наружному свойству мы и подвержены старению, то по внутреннему обновляемся день ото дня.

Бо тепе́рішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги,

Коротенькое, едва заметное наше страдание не идет ни в какое сравнение с вечной славой, которую оно нам готовит. Эта слава все перевесит.

коли ми не дивимося на види́ме, а на невиди́ме. Бо види́ме — дочасне, невиди́ме ж — вічне!

Мы взор обращаем не на видимое, а на невидимое. Видимое проходит, а невидимое живет вечно.

« 3 глава 5 глава »