2 Коринтян 4 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Переклад Хоменка → Русского Библейского Центра

Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги.

Милостью Божьей продолжая свои труды, мы рук не опускаем.

Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом.

И уж, конечно, стыдливо правду не прячем, не плутуем, Слова Божьего не искажаем. Наоборот, человеческой совести перед Богом как есть открываем на людях всю истину.

А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть;

А если и закрыто наше евангелие, то закрыто оно для тех, кто идет путем погибели:

у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий.

Бог века сего затмил разум неверующих, и они не видят света евангелия — славу Христа, образа Божьего.

Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми — слуги ваші ради Ісуса.

Мы не о себе возвещаем, а об Иисусе Христе, Господе. Сами же мы — ваши рабы ради Иисуса.

Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», — він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.

Бог, сказавший: «Свет да воссияет во тьме!», пролил в наши сердца свет знания, свет Божьей славы в лице Иисуса Христа.

А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас.

Но это сокровище мы носим в сосудах скудельных. Ясно, что сила преодоления исходит от Бога, а не от нас.

Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії;

Лишают нас воздуха, но нам вольно дышится. Не дают нам проходу, но у нас всегда есть выход.

нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені.

Гонят нас отовсюду, но мы не бесприютны. Сживают со свету, но мы как были, так и есть.

Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.

Мы в своем теле всегда носим умирание Иисуса. Значит, в нашем теле живет жизнь Иисуса.

Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі.

Мы, живые, беспрестанно принимаем смерть ради Иисуса. Значит, в смертной нашей плоти живет жизнь Иисуса.

І так смерть діє в нас, а життя у вас.

Словом, смерть работает на жизнь. Вот как мы на вас.

Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», — то й ми віримо, тому й говоримо;

В том же духе веры, как написано: «Я верил и потому говорил...» — и мы верим и потому говорим.

бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, — воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами.

И знаем: Тот, кто воскресил Господа Иисуса, воскресит и нас заодно с Иисусом, поставит перед Собой рядом с вами.

Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.

Всё — для вас, все для того, чтобы множество благодати в равной степени обернулось множественным благодарением во славу Божью.

Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.

Нет, мы рук не опускаем. Если по своему наружному свойству мы и подвержены старению, то по внутреннему обновляемся день ото дня.

Бо те, що одну мить триває, — наше легке горе — готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,

Коротенькое, едва заметное наше страдание не идет ни в какое сравнение с вечной славой, которую оно нам готовит. Эта слава все перевесит.

нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо — дочасне, а невидиме — вічне.

Мы взор обращаем не на видимое, а на невидимое. Видимое проходит, а невидимое живет вечно.

« 3 глава 5 глава »