2 Коринтян 4 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Сучасний переклад → Русского Библейского Центра

Ось чому, маючи це служіння з Божої милості, ми не впадаємо у відчай.

Милостью Божьей продолжая свои труды, мы рук не опускаем.

Навпаки, ми цілком відмовились від таємних і ганебних звичаїв. Ми не вдаємося до шахрайства, ані до перекручення Слова Божого. Виявляючи Істину, ми віддаємо себе людському сумлінню перед Богом.

И уж, конечно, стыдливо правду не прячем, не плутуем, Слова Божьего не искажаем. Наоборот, человеческой совести перед Богом как есть открываем на людях всю истину.

І якщо Добра Звістка, яку ми проповідуємо, схована, то лише для тих, хто став на шлях загибелі.

А если и закрыто наше евангелие, то закрыто оно для тех, кто идет путем погибели:

Сатана — «бог» [6] цього світу, осліпив розум цих невіруючих, щоб вони не бачили світла, що йде від Доброї Звістки про Славу Христа, та Він є образом Всевишнього Бога.

Бог века сего затмил разум неверующих, и они не видят света евангелия — славу Христа, образа Божьего.

Бо ми не про себе проповідуємо, а про Ісуса Христа як Господа, і про те, що ми ваші слуги заради Ісуса.

Мы не о себе возвещаем, а об Иисусе Христе, Господе. Сами же мы — ваши рабы ради Иисуса.

Бог сказав: «Із темряви засяє світло».[7] Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа.

Бог, сказавший: «Свет да воссияет во тьме!», пролил в наши сердца свет знания, свет Божьей славы в лице Иисуса Христа.

Та ми, неначе глиняні глечики, які тримають цей скарб, щоб показати, що ця найвища сила належить Богу, а не нам.

Но это сокровище мы носим в сосудах скудельных. Ясно, что сила преодоления исходит от Бога, а не от нас.

У всьому нас усіляко пригноблюють, та ми не роздавлені; нас збивають з пантелику, та ми не впадаєм у розпач.

Лишают нас воздуха, но нам вольно дышится. Не дают нам проходу, но у нас всегда есть выход.

Нас переслідують, та ми не покинуті Богом; нас збивають з ніг, та ми не гинемо.

Гонят нас отовсюду, но мы не бесприютны. Сживают со свету, но мы как были, так и есть.

Ми повсякчас зазнаємо смерть Ісуса в наших тілах, щоб і життя Його в нас також виявилося.

Мы в своем теле всегда носим умирание Иисуса. Значит, в нашем теле живет жизнь Иисуса.

Нас, живих, завжди віддають на смерть за Ісуса, щоб його життя виявилося в наших смертних тілах.

Мы, живые, беспрестанно принимаем смерть ради Иисуса. Значит, в смертной нашей плоти живет жизнь Иисуса.

Отже, смерть порядкує в нас, а життя — у вас.

Словом, смерть работает на жизнь. Вот как мы на вас.

Ми маємо один і той же Дух віри, про який сказано у Святому Писанні: «Я повірив, і тому говорив». Отже, ми теж віримо, і тому говоримо.

В том же духе веры, как написано: «Я верил и потому говорил...» — и мы верим и потому говорим.

Ми знаємо, що Той, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, також воскресить і нас разом з Ісусом, і поставить нас разом з вами перед Ним.

И знаем: Тот, кто воскресил Господа Иисуса, воскресит и нас заодно с Иисусом, поставит перед Собой рядом с вами.

Бо все це робиться заради вас, щоб, як милість Божа поширюється на все більше число людей, вона приносила все більшу подяку і Славу Богу.

Всё — для вас, все для того, чтобы множество благодати в равной степени обернулось множественным благодарением во славу Божью.

Ось чому ми не впадаємо у відчай. Навіть, якщо зовні ми старіємо і слабшаємо, проте, внутрішньо ми щодня оновлюємося.

Нет, мы рук не опускаем. Если по своему наружному свойству мы и подвержены старению, то по внутреннему обновляемся день ото дня.

Бо легке короткочасне страждання приносить нам вічну Славу, яка безмежно перевершує ці страждання.

Коротенькое, едва заметное наше страдание не идет ни в какое сравнение с вечной славой, которую оно нам готовит. Эта слава все перевесит.

Ми зосереджуємося не на очевидному, а на тому, що є невидимим, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне.

Мы взор обращаем не на видимое, а на невидимое. Видимое проходит, а невидимое живет вечно.

« 3 глава 5 глава »