1 Івана 1 глава

Перше соборне послання св. апостола Івана
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

Про те, що було споконвіку, про що ми самі чули, свідками чого ми були, що бачили на власні очі й чого торкалися власними руками, про Слово [1] Життя ми свідчимо.

Є҆́же бѣ̀ и҆спе́рва, є҆́же слы́шахомъ, є҆́же ви́дѣхомъ ѻ҆чи́ма на́шима, є҆́же ѹ҆зрѣ́хомъ, и҆ рѹ́ки на́шѧ ѡ҆сѧза́ша, ѡ҆ словесѝ живо́тнѣмъ:

Той, Хто є Життям з’явився нам і ми бачили Його й зараз свідчимо про Нього. Тепер ми сповіщаємо про Вічне Життя, яке було з Отцем, і було явлене нам.

и҆ живо́тъ ѩ҆ви́сѧ, и҆ ви́дѣхомъ, и҆ свидѣ́телствѹемъ, и҆ возвѣща́емъ ва́мъ живо́тъ вѣ́чный, и҆́же бѣ̀ ѹ҆ ѻ҆ц҃а̀ и҆ ѩ҆ви́сѧ на́мъ:

Ми бачили й чули Його і тепер сповіщаємо про Нього і вам, щоб ви також мали спільність [2] із нами. А наша спільність — з Отцем і Його Сином Ісусом Христом.

є҆́же ви́дѣхомъ и҆ слы́шахомъ, повѣ́даемъ ва́мъ, да и҆ вы̀ ѻ҆бще́нїе и҆́мате съ на́ми: ѻ҆бще́нїе же на́ше со ѻ҆ц҃е́мъ и҆ съ сн҃омъ є҆гѡ̀ ї҆и҃сомъ хр҇то́мъ.

Отож і пишемо ми про це, щоб радість наша [3] була повною!

И҆ сїѧ҄ пи́шемъ ва́мъ, да ра́дость ва́ша бѹ́детъ и҆спо́лнена.

Ось Послання, яке ми почули від Ісуса Христа і сповіщаємо вам: «Бог є Світло, і темряви в Ньому немає зовсім».

И҆ сїѐ є҆́сть ѡ҆бѣтова́нїе, є҆́же слы́шахомъ ѿ негѡ̀ и҆ повѣ́даемъ ва́мъ, ѩ҆́кѡ бг҃ъ свѣ́тъ є҆́сть, и҆ тмы̀ въ не́мъ нѣ́сть ни є҆ди́ныѧ.

Якщо ж ми говоримо, що прилучилися до Бога, але й продовжуємо жити в темряві гріха, то обманюємо самі себе й не наслідуємо істини.

(За҄ 69.) А҆́ще рече́мъ, ѩ҆́кѡ ѻ҆бще́нїе и҆́мамы съ ни́мъ, и҆ во тмѣ̀ хо́димъ, лже́мъ и҆ не твори́мъ и҆́стины:

Але якщо ми живемо в Світлі та праведності, як і Він живе у Світлі, то маємо спільність одне з одним, а кров Ісуса, Сина Божого, очищає нас від усіх гріхів.

а҆́ще же во свѣ́тѣ хо́димъ, ѩ҆́коже са́мъ то́й є҆́сть во свѣ́тѣ, ѻ҆бще́нїе и҆́мамы дрѹ́гъ ко дрѹ́гѹ, и҆ кро́вь ї҆и҃са хр҇та̀ сн҃а є҆гѡ̀ ѡ҆чища́етъ на́съ ѿ всѧ́кагѡ грѣха̀.

Якщо ж ми стверджуємо, що не маємо гріха, то обдурюємо самі себе. Це означає, що немає в нас правди.

А҆́ще рече́мъ, ѩ҆́кѡ грѣха̀ не и҆́мамы, себѐ прельща́емъ, и҆ и҆́стины нѣ́сть въ на́съ.

Якщо ж ми визнаємо свої гріхи, то Всевишній, справедливий і праведний, прощає їх і очищає нас від усієї неправедності.

А҆́ще и҆сповѣ́даемъ грѣхѝ на́шѧ, вѣ́ренъ є҆́сть и҆ првднъ, да ѡ҆ста́витъ на́мъ грѣхѝ на́шѧ и҆ ѡ҆ч҇титъ на́съ ѿ всѧ́кїѧ непра́вды.

Якщо ж ми кажемо, що ми не чинили гріха, то робимо з Нього брехуна, і Послання Його — не в наших серцях.[4]

А҆́ще рече́мъ, ѩ҆́кѡ не согрѣши́хомъ, лжа̀ твори́мъ є҆го̀, и҆ сло́во є҆гѡ̀ нѣ́сть въ на́съ.

« 3 глава 2 глава »