Івана 1 глава

Євангелія від св. Івана
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

Ще до існування світу було Слово,[1] і Слово було з Богом, і Слово було Бог.

Въ нача́лѣ бѣ̀ сло́во, и҆ сло́во бѣ̀ къ бг҃ѹ {ѹ҆ бг҃а}, и҆ бг҃ъ бѣ̀ сло́во.

Той, Хто був Словом, був з Богом споконвіку.

Се́й бѣ̀ и҆сконѝ къ бг҃ѹ {ѹ҆ бг҃а}:

Все було створене через Нього, і ніщо не було створене без Нього.

всѧ҄ тѣ́мъ бы́ша, и҆ без̾ негѡ̀ ничто́же бы́сть, є҆́же бы́сть.

В Ньому було життя, і воно було Світлом [2] для людей.

Въ то́мъ живо́тъ бѣ̀, и҆ живо́тъ бѣ̀ свѣ́тъ человѣ́кѡмъ:

Світло сяє в пітьмі, й темрява не здолала [3] світла.

и҆ свѣ́тъ во тмѣ̀ свѣ́титсѧ, и҆ тма̀ є҆гѡ̀ не ѡ҆б̾ѧ́тъ.

Був coбі чоловік, посланець Божий, на ймення Іоан.

Бы́сть человѣ́къ по́сланъ ѿ бг҃а, и҆́мѧ є҆мѹ̀ ї҆ѡа́ннъ:

Він прийшов свідчити про Світло, щоб через нього всі змогли почути й повірити у Нього.

се́й прїи́де во свидѣ́телство, да свидѣ́телствѹетъ ѡ҆ свѣ́тѣ, да всѝ вѣ́рѹ и҆́мѹтъ є҆мѹ̀ {да всѝ ѹ҆вѣ́рѹютъ чрез̾ него̀}.

Сам він не був Світлом, а прийшов, щоб свідчити про Нього,

Не бѣ̀ то́й свѣ́тъ, но да свидѣ́телствѹетъ ѡ҆ свѣ́тѣ:

про справжнє Світло, Яке приходить у світ і світить кожній людині.

бѣ̀ свѣ́тъ и҆́стинный, и҆́же просвѣща́етъ всѧ́каго человѣ́ка грѧдѹ́щаго въ мі́ръ:

Слово вже було в світі, і світ через Нього почався, та світ не впізнав Його.

въ мі́рѣ бѣ̀, и҆ мі́ръ тѣ́мъ бы́сть, и҆ мі́ръ є҆го̀ не позна̀:

Він прийшов у світ, що належав Йому, та Його власний народ не прийняв Його.

во своѧ҄ прїи́де, и҆ своѝ є҆гѡ̀ не прїѧ́ша.

Але всім тим, хто прийняв Його й повірив у Нього, Він дав право стати дітьми Божими.

Є҆ли́цы же прїѧ́ша є҆го̀, дадѐ и҆̀мъ ѡ҆́бласть ча́дѡмъ бж҃їимъ бы́ти, вѣ́рѹющымъ во и҆́мѧ є҆гѡ̀,

Вони не народжуються, як немовлята, за бажанням чи волею батьків їхніх. Вони народжуються від Бога.

и҆̀же не ѿ кро́вѣ, ни ѿ по́хоти плотскі́ѧ, ни ѿ по́хоти мѹ́жескїѧ, но ѿ бг҃а роди́шасѧ.

І Слово стало Людиною й оселилося серед нас. Ми побачили Його Божественну Велич, Велич Єдиного Сина Отця Свого. Він був сповнений благодаті і правди.

И҆ сло́во пл҃ть бы́сть и҆ всели́сѧ въ ны̀, и҆ ви́дѣхомъ сла́вѹ є҆гѡ̀, сла́вѹ ѩ҆́кѡ є҆диноро́днагѡ ѿ ѻ҆ц҃а̀, и҆спо́лнь блгдти и҆ и҆́стины.

Іоан свідчить про Нього, проголошуючи: «Це саме Той, про Кого я казав: „Той, Хто йде за мною — величніший за мене, бо Він був і до мене”.

Ї҆ѡа́ннъ свидѣ́телствѹетъ ѡ҆ не́мъ и҆ воззва̀ глаго́ла: се́й бѣ̀, є҆го́же рѣ́хъ, и҆́же по мнѣ̀ грѧды́й, предо мно́ю бы́сть, ѩ҆́кѡ пе́рвѣе менє̀ бѣ̀.

16-17 Від повноти Його правди й благодаті ми приймали одну благодать за іншою, бо Закон був нам даний через Мойсея, але благодать і правда прийшли через Христа.

И҆ ѿ и҆сполне́нїѧ є҆гѡ̀ мы̀ всѝ прїѧ́хомъ и҆ блгдть воз̾ блгдть:

ѩ҆́кѡ зако́нъ мѡѷсе́омъ да́нъ бы́сть, блгдть (же) и҆ и҆́стина ї҆и҃съ хр҇то́мъ бы́сть.

Ніхто й ніколи не бачив Бога, лише Єдиний Син, Який і є Богом, Tой, Xто найближчий до Отця, Він показав нам, який Бог є».[4]

(За҄ 2.) Бг҃а никто́же ви́дѣ нигдѣ́же: є҆диноро́дный сн҃ъ, сы́й въ ло́нѣ ѻ҆́ч҃и, то́й и҆сповѣ́да.

19-20 Коли юдеїські лідери з Єрусалиму послали священиків і левитів запитати: «Хто ти такий?» Іоан признався щиро, не уникаючи відповіді: «Я не Христос».

И҆ сїѐ є҆́сть свидѣ́телство ї҆ѡа́нново, є҆гда̀ посла́ша жи́дове ѿ ї҆ер҇ли́ма ї҆ере́євъ и҆ леѵі́тѡвъ, да вопро́сѧтъ є҆го̀: ты̀ кто̀ є҆сѝ;

И҆ и҆сповѣ́да и҆ не ѿве́ржесѧ: и҆ и҆сповѣ́да, ѩ҆́кѡ нѣ́смь а҆́зъ хр҇то́съ.

«То хто ж ти такий? — спитали вони, — Ілля?» «Ні», — відповів він. «Може, пророк [5]?» Він знову відповів: «Ні».

И҆ вопроси́ша є҆го̀: что̀ ѹ҆̀бо; и҆лїа́ ли є҆сѝ ты̀; И҆ глаго́ла: нѣ́смь. Про҇ро́къ ли є҆сѝ; И҆ ѿвѣща̀: нѝ.

Тоді вони мовили до нього: «Скажи нам, хто ти, щоб ми могли розповісти тим, хто нас послав сюди. Що ти скажеш про себе?»

Рѣ́ша же є҆мѹ̀: кто̀ є҆сѝ; да ѿвѣ́тъ да́мы посла́вшымъ ны̀: что̀ глаго́леши ѡ҆ тебѣ̀ самѣ́мъ;

Іоан сказав словами пророка Ісаї: «Я голос Того, хто гукає в пустелі: „Зробіть прямим шлях для Господа”».

Речѐ: а҆́зъ гла́съ вопїю́щагѡ въ пѹсты́ни: и҆спра́вите пѹ́ть гд҇ень, ѩ҆́коже речѐ и҆са́їа про҇ро́къ.

Цих людей, які розпитували Іоана, послали фарисеї.

И҆ по́сланнїи бѣ́хѹ ѿ фарїсє́й:

Тож вони знову запитали його: «Якщо ти не Христос, не Ілля, не пророк, то чому ти хрестиш людей?»

и҆ вопроси́ша є҆го̀ и҆ рѣ́ша є҆мѹ̀: что̀ ѹ҆̀бо креща́еши, а҆́ще ты̀ нѣ́си хр҇то́съ, ни и҆лїа̀, ни про҇ро́къ;

26-27 У відповідь він сказав: «Я хрещу людей водою, та серед вас є Той, Невідомий вам, Хто прийде після мене. Я ж не гідний навіть бути рабом, який схиляється, щоб розв’язати ремінці Його сандалій».

Ѿвѣща̀ и҆̀мъ ї҆ѡа́ннъ, глаго́лѧ: а҆́зъ креща́ю водо́ю: посредѣ́ же ва́съ стои́тъ, є҆гѡ́же вы̀ не вѣ́сте:

то́й є҆́сть грѧды́й по мнѣ̀, и҆́же предо мно́ю бы́сть, є҆мѹ́же нѣ́смь а҆́зъ досто́инъ, да ѿрѣшѹ̀ реме́нь сапогѹ̀ є҆гѡ̀.

Все це сталося у Віфанії, по той бік ріки Йордан, де Іоан хрестив людей.

Сїѧ҄ въ виѳава́рѣ бы́ша ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ ї҆ѻрда́на, и҆дѣ́же бѣ̀ ї҆ѡа́ннъ крестѧ̀.

Наступного дня, побачивши, що до нього йде Ісус, Іоан промовив: «Он гляньте, це Ягня Боже, Яке забирає на себе гріх світу.

(За҄ 3.) Во ѹ҆́трїй (же) ви́дѣ ї҆ѡа́ннъ ї҆и҃са грѧдѹ́ща къ себѣ̀ и҆ глаго́ла: сѐ, а҆́гнецъ бж҃їй, взе́млѧй грѣхѝ мі́ра:

Це Він, про Кого я казав: „За мною йде Той, Хто величніший за мене, бо Він був і до мене.

се́й є҆́сть, ѡ҆ не́мже а҆́зъ рѣ́хъ: по мнѣ̀ грѧде́тъ мѹ́жъ, и҆́же предо мно́ю бы́сть, ѩ҆́кѡ пе́рвѣе менє̀ бѣ̀:

Навіть я не знав Його, але я прийшов хрестити людей водою, щоб народ ізраїльський знав, що Він — Христос”».

и҆ а҆́зъ не вѣ́дехъ є҆гѡ̀: но да ѩ҆ви́тсѧ ї҆и҃леви, сегѡ̀ ра́ди прїидо́хъ а҆́зъ водо́ю крестѧ̀.

І ось іще що сказав Іоан: «Я бачив Духа, що сходив до Нього з неба в подобі голуба і залишався на Ньому.

И҆ свидѣ́телствова ї҆ѡа́ннъ, глаго́лѧ, ѩ҆́кѡ ви́дѣхъ дх҃а сходѧ́ща ѩ҆́кѡ го́лѹбѧ съ небесѐ, и҆ пребы́сть на не́мъ:

Навіть я не знав Його, але Той, Хто послав мене хрестити людей водою, сказав мені: „Ти побачиш Духа, що зійде і залишиться з Чоловіком. Він і є Той, Хто хреститиме Духом Святим”.

и҆ а҆́зъ не вѣ́дѣхъ є҆гѡ̀: но посла́вый мѧ̀ крести́ти водо́ю, то́й мнѣ̀ речѐ: над̾ него́же ѹ҆́зриши дх҃а сходѧ́ща и҆ пребыва́юща на не́мъ, то́й є҆́сть кр҇тѧ́й дх҃омъ ст҃ы́мъ:

Я це бачив і свідчу, що Він і є Син Божий[6]».

и҆ а҆́зъ ви́дѣхъ и҆ свидѣ́телствовахъ, ѩ҆́кѡ се́й є҆́сть сн҃ъ бж҃їй.

Наступного дня Іоан знову був там з двома своїми учнями.

(За҄ 4.) Во ѹ҆́трїй (же) па́ки стоѧ́ше ї҆ѡа́ннъ, и҆ ѿ ѹ҆чени҄къ є҆гѡ̀ два̀.

Побачивши Ісуса, Який проходив повз них, він сказав: «Погляньте, ось Ягня Боже».

И҆ ѹ҆зрѣ́въ ї҆и҃са грѧдѹ́ща, глаго́ла: сѐ, а҆́гнецъ бж҃їй.

Двоє його учнів почули це й послідували за Ісусом.

И҆ слы́шаста є҆го̀ ѻ҆́ба ѹ҆ченика҄ глаго́лющаго, и҆ по ї҆и҃сѣ и҆до́ста.

Ісус обернувся і, побачивши, що вони йдуть за Ним, запитав: «Чого вам треба?» А ті відповіли: «Равві! Де Ти живеш?» («Равви» означає «Вчитель»).

Ѡ҆бра́щьсѧ же ї҆и҃съ и҆ ви́дѣвъ ѧ҆̀ по себѣ̀ и҆дѹ҄ща, гл҃а и҆́ма: чесѡ̀ и҆́щета; Ѡ҆́на же рѣ́ста є҆мѹ̀: раввї̀, є҆́же глаго́летсѧ сказа́емо ѹ҆чт҃лю, гдѣ̀ живе́ши;

«Ходімо, побачите», — відповів Ісус. Тож вони пішли й побачили, де Він живе, і залишилися в Нього аж до вечора. І було то близько четвертої години.

(И҆) гл҃а и҆́ма: прїиди́та и҆ ви́дита. Прїидо́ста и҆ ви́дѣста, гдѣ̀ живѧ́ше, и҆ ѹ҆ негѡ̀ пребы́ста де́нь то́й. Бѣ́ же ча́съ десѧ́тый.

Почувши те, що сказав Іоан про Нього, вони пішли за Ісусом. Одного з тих двох, звали Андрієм, і був він братом Симона, якого ще звали Петром.

Бѣ́ (же) а҆ндре́й, бра́тъ сі́мѡна петра̀, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆бою̀ слы́шавшєю ѿ ї҆ѡа́нна и҆ по не́мъ ше́дшєю.

Насамперед він знайшов свого брата Симона і сказав йому: «Ми знайшли Месію». (Це слово означає «Христос»).

Ѡ҆брѣ́те се́й пре́жде бра́та своего̀ сі́мѡна и҆ глаго́ла є҆мѹ̀: ѡ҆брѣто́хомъ мессі́ю, є҆́же є҆́сть сказа́емо [хр҇то́съ].

Тоді Андрій привів Симона до Ісуса, та подивившись на нього, Він мовив: «Ти, Симон, син Йони, зватимешся Кифою[7]».

И҆ приведѐ є҆го̀ ко ї҆и҃сови. Воззрѣ́въ же на́нь ї҆и҃съ речѐ: ты̀ є҆сѝ сі́мѡнъ сы́нъ ї҆ѡ́нинъ: ты̀ нарече́шисѧ ки́фа, є҆́же сказа́етсѧ [пе́тръ].

Наступного дня Ісус вирішив іти до Ґалилеї. Зустрівши Пилипа, Ісус звернувся до нього: «Йди за Мною».

(За҄ 5.) Во ѹ҆́трїй (же) восхотѣ̀ и҆зы́ти въ галїле́ю: и҆ ѡ҆брѣ́те фїлі́ппа и҆ гл҃а є҆мѹ̀: грѧдѝ по мнѣ̀.

Пилип був родом із Вефсаїди, того ж самого міста, що і Андрій та Петро.

Бѣ́ (же) фїлі́ппъ ѿ виѳсаі́ды, ѿ гра́да а҆ндре́ова и҆ петро́ва.

Коли Пилип зустрів Нафанаїла,[8] то сказав йому: «Ми знайшли Того, про Кого Мойсей писав у Законі і про Кого писали пророки. Це Ісус із Назарета, Йосипів Син».

Ѡ҆брѣ́те фїлі́ппъ наѳана́ила и҆ глаго́ла є҆мѹ̀: є҆го́же писа̀ мѡѷсе́й въ зако́нѣ и҆ про҇ро́цы, ѡ҆брѣто́хомъ ї҆и҃са сн҃а ї҆ѡ́сифова, и҆̀же ѿ назаре́та.

Нафанаїл запитав Пилипа: «Чи може щось добре прийти з Назарета?» А Пилип відповів: «Ходімо, сам переконаєшся».

И҆ глаго́ла є҆мѹ̀ наѳана́илъ: ѿ назаре́та мо́жетъ ли что̀ добро̀ бы́ти; Глаго́ла є҆мѹ̀ фїлі́ппъ: прїидѝ и҆ ви́ждь.

Побачивши, що Нафанаїл іде до Нього, Ісус сказав: «Ось справжній ізраїльтянин, який зовсім не має лукавства[9]».

Ви́дѣ (же) ї҆и҃съ наѳана́ила грѧдѹ́ща къ себѣ̀ и҆ гл҃а ѡ҆ не́мъ: сѐ, вои́стиннѹ ї҆и҃лтѧнинъ, въ не́мже льстѝ нѣ́сть.

«Звідки Ти знаєш мене?» — спитав Нафанаїл. Ісус відповів: «Перш ніж тебе покликав Пилип, Я бачив тебе, коли ти сидів під фіґовим деревом».

Глаго́ла є҆мѹ̀ наѳана́илъ: ка́кѡ мѧ̀ зна́еши; Ѿвѣща̀ ї҆и҃съ и҆ речѐ є҆мѹ̀: пре́жде да́же не возгласѝ тебѐ фїлі́ппъ, сѹ́ща тѧ̀ под̾ смоко́вницею ви́дѣхъ тѧ̀.

«Равві, Ти — Син Божий, Цар Ізраїлю», — сказав Нафанаїл. Ісус же відповів йому на те:

Ѿвѣща̀ наѳана́илъ и҆ глаго́ла є҆мѹ̀: раввї̀, ты̀ є҆сѝ сн҃ъ бж҃їй, ты̀ є҆сѝ цр҃ь ї҆и҃левъ.

«Ти повірив у Мене, бо Я сказав, що бачив тебе під фіґовим деревом? Та ти побачиш іще більші дива».

Ѿвѣща̀ ї҆и҃съ и҆ речѐ є҆мѹ̀: занѐ рѣ́хъ тѝ, ѩ҆́кѡ ви́дѣхъ тѧ̀ под̾ смоко́вницею, вѣ́рѹеши: бѡ́лша си́хъ ѹ҆́зриши.

І додав: «Істинно кажу тобі: побачиш ти, як небо розкриється і Ангели Господні підійматимуться та спускатимуться на Сина Людського».

И҆ гл҃а є҆мѹ̀: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ѿсе́лѣ ѹ҆́зрите не́бо ѿве́рсто и҆ а҆́гг҃лы бж҃їѧ восходѧ́щыѧ и҆ низходѧ́щыѧ над̾ сн҃а чл҃вѣ́ческаго.

« 24 глава 2 глава »