Тита 1 глава

Послання св. апостола Павла до Тита
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

Вітання від Павла, слуги Божого й апостола Ісуса Христа. Мене було послано поширювати віру Богом обраних людей і сприяти повному пізнанню істини, що пов’язана з відданим служінням Богові,

Па́ѵелъ, ра́бъ бж҃їй, а҆п҇лъ же ї҆и҃съ хр҇то́въ, по вѣ́рѣ и҆збра́нныхъ бж҃їихъ и҆ ра́зѹмѹ и҆́стины, ѩ҆́же по бл҃гоч҇тїю,

і таким чином дати обраним Богом людям надію на вічне життя. Бог, Який не обманює, пообіцяв вічне життя ще до початку часів.

ѡ҆ ѹ҆пова́нїи жи́зни вѣ́чныѧ, ю҆́же ѡ҆бѣтова̀ нело́жный бг҃ъ пре́жде лѣ́тъ вѣ́чныхъ,

У належний час Він відкрив Слово Своє в проповіді, дорученій мені наказом Бога, нашого Спасителя.

ѩ҆ви́ же во времена̀ своѧ҄ сло́во своѐ проповѣ́данїемъ, є҆́же мнѣ̀ порѹ́чено бы́сть по повелѣ́нїю сп҃си́телѧ на́шегѡ бг҃а:

Пишу я до Тита, мого істинного сина у нашій спільній вірі. Благодать і мир тобі від Бога Отця і від Ісуса Христа, Спасителя нашого.

ті́тѹ, пр҇номѹ ча́дѹ по ѻ҆́бщей вѣ́рѣ: блгдть, мл҇ть, ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ и҆ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀ сп҃са на́шегѡ.

Я залишив тебе на Криті ось для чого: щоб ти довів до пуття незакінчене і настановив старійшин у всіх містах, як я тобі наказував.

(За҄.) Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ста́вихъ тѧ̀ въ кри́тѣ, да недоконча҄ннаѧ и҆спра́виши и҆ ѹ҆стро́иши по всѣ҄мъ гра́дѡмъ пресвѵ́теры, ѩ҆́коже тебѣ̀ а҆́зъ повелѣ́хъ:

Треба поставити людей цілком бездоганних, які мають лиш одну жінку [1] і діти яких також повинні вірити,[2] і не повинні бути звинуваченими в розпусті й непокорі.

а҆́ще кто̀ є҆́сть непоро́ченъ, є҆ди́ныѧ жены̀ мѹ́жъ, ча҄да и҆мы́й вѣ҄рна, не во ѹ҆коре́нїи блѹда̀, и҆лѝ непокори҄ва.

Старійшина, [3] як той, кому довірена Божа робота, мусить бути бездоганним, незухвалим, врівноваженим, не повинен бути п’яницею, запальним або корисливим.

Подоба́етъ бо є҆пі́скопѹ без̾ поро́ка бы́ти, ѩ҆́коже бж҃їю строи́телю: не себѣ̀ ѹ҆гожда́ющѹ, (не де́рзѹ, не напра́сливѹ,) не гнѣвли́вѹ, не пїѧ́ницѣ, не бі́йцѣ, не скверностѧжа́телнѹ,

Він повинен бути гостинним, розсудливим, має любити все добре, жити праведно, бути побожним, мусить володіти собою.

но страннолюби́вѹ, бл҃голю́бцѹ, цѣломдреннѹ, првднѹ, прпдбнѹ, воздержа́телнѹ,

Він має твердо дотримуватися правдивого Послання, якого його навчали, щоб заохочувати людей істинним [4] Словом Божим і спростовувати хибні вчення.

держа́щемѹсѧ вѣ́рнагѡ словесѐ по ѹ҆че́нїю, да си́ленъ бѹ́детъ и҆ ѹ҆тѣ́шати во здра́вѣмъ ѹ҆че́нїи, и҆ проти́вѧщыѧсѧ ѡ҆блича́ти.

Це дуже важливо, оскільки є багато заколотників, які верзуть нісенітниці і вводять в оману інших. Я кажу особливо про віруючих-юдеїв.[5]

Сѹ́ть бо мно́зи непокори́ви, сѹесло́вцы и҆ ѹ҆мо́мъ прельще́ни, наипа́че же сѹ́щїи ѿ ѡ҆брѣ́занїѧ,

Їх необхідно змусити замовкнути. Вони руйнують цілі сім’ї, навчаючи того, чого не повинні навчати. І роблять це для того, щоб домогтися вигоди нечесним шляхом!

и҆́хже подоба́етъ ѹ҆ста̀ загражда́ти: и҆̀же всѧ҄ до́мы развраща́ютъ, ѹ҆ча́ще ѩ҆́же не подоба́етъ, скве́рнагѡ ра́ди прибы́тка.

Один із їхніх пророків сказав: «Критяни — завжди брехуни, злі й ледачі ненажери».

Рече́ же нѣ́кто ѿ ни́хъ, сво́й и҆̀мъ проро́къ: кри́тѧне при́снѡ лжи́ви, ѕлі́и ѕвѣ́рїе, ѹ҆трѡ́бы пра҄здныѧ.

Це правда. Отже, завжди суворо докоряйте їм, щоб вони стали здоровими в своїй вірі,

Свидѣ́телство сїѐ и҆́стинно є҆́сть: є҆ѧ́же ра́ди вины̀ ѡ҆блича́й и҆̀хъ неща́днѡ, да здра́ви бѹ́дѹтъ въ вѣ́рѣ,

і більше не звертали уваги на юдейські міфи чи на заповіді тих, хто відвернувся від істини.

не внима́юще ї҆ѹдє́йскимъ ба́снемъ, ни за́повѣдемъ человѣ҄къ ѿвраща́ющихсѧ ѿ и҆́стины.

Для чистих усе чисте, а для заплямованих гріхом і невіруючих немає нічого чистого. Їхній розум і сумління опоганені.

(За҄ 301.) Всѧ҄ ѹ҆́бѡ чи҄ста чи҄стымъ: ѡ҆сквернє́нымъ же и҆ невѣ҄рнымъ ничто́же чи́сто, но ѡ҆скверни́сѧ и҆́хъ и҆ ѹ҆́мъ и҆ со́вѣсть.

Вони твердять, що знають Бога, та вчинками своїми зрікаються Його. Вони гидкі й непокірливі, й довели, що неспроможні ні на які добрі діла.

Бг҃а и҆сповѣ́дѹютъ вѣ́дѣти, а҆ дѣ́лы ѿме́щѹтсѧ є҆гѡ̀, ме́рзцы сѹ́ще и҆ непокори́ви и҆ на всѧ́кое дѣ́ло бл҃го́е неискѹ́сни.

« 4 глава 2 глава »