Тита 1 глава

Послання св. апостола Павла до Тита
Сучасний переклад → Синода́льный перево́д

Вітання від Павла, слуги Божого й апостола Ісуса Христа. Мене було послано поширювати віру Богом обраних людей і сприяти повному пізнанню істини, що пов’язана з відданим служінням Богові,

Па́вел, раб Бо́жий, Апо́стол же Иису́са Христа́, по ве́ре и́збранных Бо́жиих и позна́нию и́стины, относя́щейся к благоче́стию,

і таким чином дати обраним Богом людям надію на вічне життя. Бог, Який не обманює, пообіцяв вічне життя ще до початку часів.

в наде́жде ве́чной жи́зни, кото́рую обеща́л неизме́нный в сло́ве Бог пре́жде вековы́х времён,

У належний час Він відкрив Слово Своє в проповіді, дорученій мені наказом Бога, нашого Спасителя.

а в своё вре́мя яви́л Своё сло́во в про́поведи, вве́ренной мне по повеле́нию Спаси́теля на́шего, Бо́га, —

Пишу я до Тита, мого істинного сина у нашій спільній вірі. Благодать і мир тобі від Бога Отця і від Ісуса Христа, Спасителя нашого.

Ти́ту, и́стинному сы́ну по о́бщей ве́ре: благода́ть, ми́лость и мир от Бо́га Отца́ и Го́спода Иису́са Христа́, Спаси́теля на́шего.

Я залишив тебе на Криті ось для чого: щоб ти довів до пуття незакінчене і настановив старійшин у всіх містах, як я тобі наказував.

Для того́ я оста́вил тебя́ в Кри́те, что́бы ты доверши́л недоко́нченное и поста́вил по всем города́м пресви́теров, как я тебе́ прика́зывал:

Треба поставити людей цілком бездоганних, які мають лиш одну жінку [1] і діти яких також повинні вірити,[2] і не повинні бути звинуваченими в розпусті й непокорі.

е́сли кто непоро́чен, муж одно́й жены́, дете́й име́ет ве́рных, не укоря́емых в распу́тстве и́ли непоко́рности.

Старійшина, [3] як той, кому довірена Божа робота, мусить бути бездоганним, незухвалим, врівноваженим, не повинен бути п’яницею, запальним або корисливим.

И́бо епи́скоп до́лжен быть непоро́чен, как Бо́жий домострои́тель, не де́рзок, не гневли́в, не пья́ница, не би́йца, не корыстолю́бец,

Він повинен бути гостинним, розсудливим, має любити все добре, жити праведно, бути побожним, мусить володіти собою.

но страннолюби́в, лю́бящий добро́, целому́дрен, справедли́в, благочести́в, возде́ржан,

Він має твердо дотримуватися правдивого Послання, якого його навчали, щоб заохочувати людей істинним [4] Словом Божим і спростовувати хибні вчення.

держа́щийся и́стинного сло́ва, согла́сного с уче́нием, что́бы он был силён и наставля́ть в здра́вом уче́нии, и проти́вящихся облича́ть.

Це дуже важливо, оскільки є багато заколотників, які верзуть нісенітниці і вводять в оману інших. Я кажу особливо про віруючих-юдеїв.[5]

И́бо есть мно́го и непоко́рных, пустосло́вов и обма́нщиков, осо́бенно из обре́занных,

Їх необхідно змусити замовкнути. Вони руйнують цілі сім’ї, навчаючи того, чого не повинні навчати. І роблять це для того, щоб домогтися вигоди нечесним шляхом!

каковы́м должно́ загражда́ть уста́: они́ развраща́ют це́лые домы́, уча́, чему́ не должно́, из посты́дной коры́сти.

Один із їхніх пророків сказав: «Критяни — завжди брехуни, злі й ледачі ненажери».

Из них же сами́х оди́н стихотво́рец сказа́л: «Критя́не всегда́ лжецы́, злы́е зве́ри, утро́бы лени́вые».

Це правда. Отже, завжди суворо докоряйте їм, щоб вони стали здоровими в своїй вірі,

Свиде́тельство э́то справедли́во. По сей причи́не облича́й их стро́го, дабы́ они́ бы́ли здра́вы в ве́ре,

і більше не звертали уваги на юдейські міфи чи на заповіді тих, хто відвернувся від істини.

не внима́я Иуде́йским ба́сням и постановле́ниям люде́й, отвраща́ющихся от и́стины.

Для чистих усе чисте, а для заплямованих гріхом і невіруючих немає нічого чистого. Їхній розум і сумління опоганені.

Для чи́стых всё чи́сто; а для осквернённых и неве́рных нет ничего́ чи́стого, но осквернены́ и ум их и со́весть.

Вони твердять, що знають Бога, та вчинками своїми зрікаються Його. Вони гидкі й непокірливі, й довели, що неспроможні ні на які добрі діла.

Они́ говоря́т, что зна́ют Бо́га, а дела́ми отрека́ются, бу́дучи гну́сны и непоко́рны и не спосо́бны ни к како́му до́брому де́лу.

« 4 глава 2 глава »