1 Коринтян 1 глава

Перше послання св. апостола Павла до коринтян
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

1-2 Павло, покликаний бути апостолом Христа Ісуса волею Божою, разом із братом нашим у Христі Состеном до церкви Божої, що в Коринті, до людей відданих Богу в Христі Ісусі, яких Бог покликав бути святими, а також до всіх тих, хто повсюди молиться в ім’я Господа нашого [1] Ісуса Христа, Господа їхнього і нашого.

Па́ѵелъ, зва́нъ а҆п҇лъ ї҆и҃съ хр҇то́въ во́лею бж҃їею, и҆ сѡсѳе́нъ бра́тъ,

цр҃кви бж҃їей сѹ́щей въ корі́нѳѣ, ѡ҆сщ҃є́ннымъ ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ, зва҄ннымъ ст҃ы҄мъ, со всѣ́ми призыва́ющими и҆́мѧ гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀, во всѧ́цѣмъ мѣ́стѣ, тѣ́хъ же и҆ на́шемъ:

Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого і від Господа Ісуса Христа.

(За҄ 123.) блгдть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ и҆ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀.

Я завжди дякую моєму Богу за вас, за Божу благодать, що дана вам в Христі Ісусі.

Благодарю̀ бг҃а моего̀ всегда̀ ѡ҆ ва́съ, ѡ҆ блгдти бж҃їей да́ннѣй ва́мъ ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ,

Бо в Ньому ви збагатилися всім: і словом, і знанням.

ѩ҆́кѡ во все́мъ ѡ҆богати́стесѧ ѡ҆ не́мъ, во всѧ́цѣмъ сло́вѣ и҆ всѧ́цѣмъ ра́зѹмѣ,

Наше свідчення про Христа підтвердилося в вас.

ѩ҆́коже свидѣ́телство хр҇то́во и҆звѣсти́сѧ въ ва́съ:

Зараз ви маєте усі дари Божі, поки чекаєте приходу нашого Господа Ісуса Христа.

ѩ҆́кѡ ва́мъ не лиши́тисѧ ни во є҆ди́нѣмъ дарова́нїи, ча́ющымъ ѿкрове́нїѧ гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀,

Він також повністю підтвердить у День другого Пришестя Господа нашого Ісуса Христа, що ви невинні.

и҆́же и҆ ѹ҆тверди́тъ ва́съ да́же до конца̀ непови́нныхъ въ де́нь гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀.

Істинний і вірний Бог покликав вас до єднання зі Своїм Сином, нашим Господом Ісусом Христом.

Вѣ́ренъ бг҃ъ, и҆́мже зва́ни бы́сте во ѻ҆бще́нїе сн҃а є҆гѡ̀ ї҆и҃са хр҇та̀, гд҇а на́шегѡ.

Я благаю вас, брати і сестри мої, іменем Господа нашого Ісуса Христа, щоб усі ви погоджувалися одне з одним, щоб не було розбрату між вами, і щоб були ви єдині в думках своїх і прагненнях.

(За҄ 124.) Молю́ же вы̀, бра́тїе, и҆́менемъ гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀, да то́жде глаго́лете всѝ, и҆ да не бѹ́дѹтъ въ ва́съ ра҄спри, да бѹ́дете же ѹ҆твержде́ни въ то́мже разѹмѣ́нїи и҆ въ то́йже мы́сли.

Бо стало мені відомо від Хлоїних домашніх, що між вами є суперечки.

Возвѣсти́сѧ бо мѝ ѡ҆ ва́съ, бра́тїе моѧ҄, (пѡ́сланнымъ) ѿ хло́иса {ѿ дома́шнихъ хло́иса}, ѩ҆́кѡ рвє́нїѧ въ ва́съ сѹ́ть.

І ось що я маю на увазі: кожен із вас каже: «Я — прибічник Павла» — «Я — Аполлосів» — «Я — Кифин» — «А я — прибічник Христа».

Глаго́лю же сѐ, ѩ҆́кѡ кі́йждо ва́съ глаго́летъ: а҆́зъ ѹ҆́бѡ є҆́смь па́ѵловъ, а҆́зъ же а҆поллѡ́совъ, а҆́зъ же ки́финъ, а҆́зъ же хр҇то́въ.

Хіба ж Христос розділився? Хіба був розіп’ятий за вас Павло? Чи, може, хрестилися ви в ім’я Павлове?

Є҆да̀ раздѣли́сѧ хр҇то́съ, є҆да̀ па́ѵелъ распѧ́тсѧ по ва́съ; и҆лѝ во и҆́мѧ па́ѵлово крести́стесѧ;

Я дякую Богові, що нікого з вас не хрестив, окрім Криспа і Ґая.

Благодарю̀ бг҃а, ѩ҆́кѡ ни є҆ди́наго ѿ ва́съ крести́хъ, то́чїю крі́спа и҆ га́їа,

Тож ніхто з вас не може сказати, що хрестився моїм ім’ям.

да не кто̀ рече́тъ, ѩ҆́кѡ въ моѐ и҆́мѧ крести́хъ.

Хрестив я ще Степанову родину, а щодо інших, то не пригадаю, чи хрестив я ще когось.

Крести́хъ же и҆ стефани́новъ до́мъ: про́чее не вѣ́мъ, а҆́ще кого̀ и҆но́го крести́хъ.

Бо Христос посилав мене не хрестити, а проповідувати Добру Звістку та без надмірного красномовства, щоб хрест [2] Христовий не втратив сили своєї.

Не посла́ бо менѐ хр҇то́съ крести́ти, но благовѣсти́ти, не въ премѹ́дрости сло́ва, да не и҆спраздни́тсѧ кр҇тъ хр҇то́въ.

Бо для тих, хто гине, учення про хрест — це дурниця, а для нас, хто спасенний, то є сила Божа.

(За҄ 125.) Сло́во бо кр҇тное погиба́ющымъ ѹ҆́бѡ ю҆ро́дство є҆́сть, а҆ спаса́ємымъ на́мъ си́ла бж҃їѧ є҆́сть.

Як сказано у Святому Писанні: «Я знищу мудрість мудрих і зведу нанівець розум розумних».

Пи́сано бо є҆́сть: погѹблю̀ премѹ́дрость премѹ́дрыхъ, и҆ ра́зѹмъ разѹ́мныхъ ѿве́ргѹ.

Де той мудрець? Де той вчений? Де той мислитель, який належить часу нинішньому? Чи Бог не зробив мудрість світу цього безглуздою?

Гдѣ̀ премѹ́дръ; гдѣ̀ кни́жникъ; гдѣ̀ совопро́сникъ вѣ́ка сегѡ̀; Не ѡ҆бѹи́ ли бг҃ъ премѹ́дрость мі́ра сегѡ̀;

Світ своєю мудрістю не осягнув Бога. То Бог Своєю мудрістю вибрав для порятунку тих, хто вірить, хоч яке безглузде Вчення, що ми проповідуємо.

Поне́же бо въ премдрости бж҃їей не разѹмѣ̀ мі́ръ премѹ́дростїю бг҃а, бл҃гоизво́лилъ бг҃ъ бѹ́йствомъ про́повѣди сп҇тѝ вѣ́рѹющихъ.

Юдеї вимагають чудесних знамень, а греки — мудрості.

Поне́же и҆ ї҆ѹде́є зна́менїѧ про́сѧтъ, и҆ є҆́ллини премѹ́дрости и҆́щѹтъ:

Ми ж проповідуємо про розіп’ятого Христа. Для юдеїв це вчення є образою, а для поган — безглуздям.

мы́ же проповѣ́дѹемъ хр҇та̀ ра́спѧта, ї҆ѹде́ємъ ѹ҆́бѡ собла́знъ, є҆́ллинѡмъ же безѹ́мїе,

І лиш покликані Богом, чи то юдеї, чи то погани, розуміють, що Христос — сила і мудрість Божа.

самѣ҄мъ же зва҄ннымъ ї҆ѹде́ємъ же и҆ є҆́ллинѡмъ хр҇та̀, бж҃їю си́лѹ и҆ бж҃їю премдрость:

Адже Боже «безглуздя» мудріше за людську мудрість, а Божа «неміч» міцніша за людську силу.

занѐ бѹ́ее бж҃їе премдрѣе человѣ҄къ є҆́сть, и҆ немощно́е бж҃їе крѣпча́е человѣ҄къ є҆́сть.

Брати і сестри, подумайте про своє власне покликання! Небагато з вас були мудрими за людськими мірками. Небагато було й сильних, небагато шляхетних.

(За҄.) Ви́дите бо зва́нїе ва́ше, бра́тїе, ѩ҆́кѡ не мно́зи премѹ́дри по пло́ти, не мно́зи си́льни, не мно́зи благоро́дни:

Ні, Бог вибрав «нерозумних», щоб присоромити мудрих світу цього. Він вибрав немічних, щоб присоромити сильних.

но бѹ҄ѧѧ мі́ра и҆збра̀ бг҃ъ, да премѹ҄дрыѧ посрами́тъ, и҆ не́мѡщнаѧ мі́ра и҆збра̀ бг҃ъ, да посрами́тъ крѣ҄пкаѧ:

28-29 Бог вибрав усе принижене й зневажене, все «немічне», щоб знищити все те, що «чогось варте», щоб ніхто не вихвалявся перед лицем Божим.

и҆ хѹдорѡ́днаѧ мі́ра и҆ ѹ҆ничижє́ннаѧ и҆збра̀ бг҃ъ, и҆ не сѹ҄щаѧ, да сѹ҄щаѧ ѹ҆праздни́тъ,

ѩ҆́кѡ да не похва́литсѧ всѧ́ка пло́ть пред̾ бг҃омъ.

Він — джерело життя вашого в Ісусі Христі, Який став нашою мудрістю з Божої волі, нашою праведністю, нашим освяченням і нашою спокутою.

И҆з̾ негѡ́же вы̀ є҆стѐ ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ, и҆́же бы́сть на́мъ премдрость ѿ бг҃а, пра́вда же и҆ ѡ҆сщ҃е́нїе и҆ и҆збавле́нїе,

Адже сказано у Святому Писанні: «Хто хвалиться, той мусить хвалитися Господом».

да, ѩ҆́коже пи́шетсѧ: хвалѧ́йсѧ, ѡ҆ гд҇ѣ да хва́литсѧ.

« 16 глава 2 глава »