1 Коринтян 5 глава

Перше послання св. апостола Павла до коринтян
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

Кажуть, що серед вас чиниться розпуста, ще й така, якої немає навіть серед поган. Розповідають, що дехто з вас живе з мачухою своєю.

Ѿню́дъ слы́шитсѧ въ ва́съ блѹже́нїе, и҆ таково̀ блѹже́нїе, ѩ҆ково́же ни во ѩ҆зы́цѣхъ и҆менѹ́етсѧ, ѩ҆́кѡ нѣ́коемѹ и҆мѣ́ти женѹ̀ ѻ҆́тчѹю.

Та всі ви сповнилися пихою замість того, щоб засмутитися. Того, хто вчинив таке, слід вигнати з вашої громади.

И҆ вы̀ разгордѣ́сте, и҆ не па́че пла́касте, да и҆́зметсѧ ѿ среды̀ ва́съ содѣ́ѧвый дѣ́ло сїѐ.

І хоч я відсутній серед вас тілом, та все ж присутній духом, і як присутній я вчинив суд над тим, хто вчинив такий гріх.

Занѐ а҆́зъ ѹ҆́бѡ а҆́ще не ѹ҆ ва́съ сы́й тѣ́ломъ, тѹ́ же живы́й дѹ́хомъ, ѹ҆жѐ сѹди́хъ, ѩ҆́кѡ та́мѡ сы́й: содѣ́ѧвшаго си́це сїѐ,

4-5 І коли ви зберетеся в ім’я Господа нашого Ісуса, дух мій буде з вами. Владою Господа нашого Ісуса віддаймо того грішника сатані, щоб знищив він його гріховне єство,[5] і щоб дух чоловіка цього був врятований в День Господній.

ѡ҆ и҆́мени гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀ собра́вшымсѧ ва́мъ и҆ моемѹ̀ дѹ́хѹ, съ си́лою гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀,

преда́ти такова́го сатанѣ̀ во и҆зможде́нїе пло́ти, да дѹ́хъ спасе́тсѧ въ де́нь гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀.

Недобре, що ви вихваляєтеся. Хіба ви не знаєте, що мала закваска заквашує все тісто?

Не добра̀ похвала̀ ва́ша. (За҄ 133.) Не вѣ́сте ли, ѩ҆́кѡ ма́лъ ква́съ всѐ смѣше́нїе ква́ситъ;

Позбавтеся старої закваски, щоб вам самим стати новим тістом. Як християни ви і є тим Пасхальним тістом без закваски.[6] Бо Христа, наше Пасхальне Ягня,[7] було принесено в пожертву.

Ѡ҆чи́стите ѹ҆̀бо ве́тхїй ква́съ, да бѹ́дете но́во смѣше́нїе, ѩ҆́коже є҆стѐ безква́сни: и҆́бо па́сха на́ша за ны̀ пожре́нъ бы́сть хр҇то́съ.

Тож святкуймо нашу Пасху, та не зі старою закваскою злоби й лукавства, а з опрісноками щирості та істини.

Тѣ́мже да пра́зднѹемъ не въ ква́сѣ ве́тсѣ, ни въ ква́сѣ ѕло́бы и҆ лѹка́вства, но въ безква́сїихъ чт҇оты̀ и҆ и҆́стины.

Я писав у листі, що не слід вам спілкуватися з тими, хто піддався розпусті.

(За҄ 134.) Писа́хъ ва́мъ въ посла́нїи не примѣша́тисѧ блѹдникѡ́мъ:

Та я не мав на увазі, що зовсім не слід знатися з розпусниками цього світу чи скнарами, шахраями чи ідолопоклонниками. Інакше вам треба було б залишити цей світ.

и҆ не всѧ́кѡ блѹдникѡ́мъ мі́ра сегѡ̀, и҆лѝ лихои́мцємъ, и҆лѝ хи́щникѡмъ, и҆лѝ ї҆дѡлослѹжи́телємъ, поне́же ѹ҆̀бо до́лжни бы є҆стѐ бы́ли ѿ мі́ра (сегѡ̀) и҆зы́ти:

Я писав вам, щоб ви не зналися з тими, хто видає себе за віруючих, але є розпусником, скнарою, ідолопоклонником, наклепником, п’яницею чи хабарником. Навіть за стіл не сідайте з таким.

нн҃ѣ же писа́хъ ва́мъ не примѣша́тисѧ, а҆́ще нѣ́кїй, бра́тъ и҆менѹ́емь, бѹ́детъ блѹдни́къ, и҆лѝ лихои́мецъ, и҆лѝ ї҆дѡлослѹжи́тель, и҆лѝ досади́тель, и҆лѝ пїѧ́ница, и҆лѝ хи́щникъ: съ таковы́мъ нижѐ ѩ҆́сти.

Чи моя це справа — засуджувати тих, хто не належить до церкви? Звісно ні! Ви повинні засуджувати тих, хто належить церкві.

Что́ бо мѝ и҆ внѣ́шнихъ сѹди́ти; Не внѹ́треннихъ ли вы̀ сѹ́дите;

Бог засудить тих, хто не належить до церкви. Бо у Святому Писанні сказано: «Женіть від себе лиху людину».

Внѣ́шнихъ же бг҃ъ сѹ́дитъ. И҆ и҆зми́те ѕла́го ѿ ва́съ самѣ́хъ.

« 4 глава 6 глава »