2 да Карынцян 1 глава

Другі ліст сьв. Паўлы апостала да Карынцян
Пераклад Яна Станкевіча → Переклад Куліша та Пулюя

Паўла, з волі Божае апостал Ісуса Хрыста, а Цімох брат, царкве Божай, што ў Карынце, з усімі сьвятымі, што ў вусёй Ахаі:

Павел апостол Ісуса Христа, волею Божою, та Тимотей брат, церквам Божим у Коринтї з усїма сьвятими у всїй Ахаї:

ласка вам а супакой ад Бога Айца а Спадара Ісуса Хрыста.

Благодать вам і впокій од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.

Дабраславёны Бог а Ацец Спадара нашага Ісуса Хрыста, Ацец міласэрдзя і Бог усялякага пацяшэньня,

Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утїхи,

Каторы цеша нас у кажнай атузе нашай, каб і мы маглі цешыць тых, што былі б у якой-лень атузе, тым пацяшэньням, каторым Бог цеша нас самых!

що втїшає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утїшати тих, що у всякому горю, утїшеннєм, яким утїшаємось самі від Бога.

Бо як збыткуюць у нас цярпеньні Хрыстовы, так пераз Хрыста збыткуюць таксама пацяшэньні нашы.

Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшеннє наше.

Калі мы ў ватузе, дык дзеля вашага пацяшэньня а спасеньня, каторае дзеецца ператрываньням тых самых цярпеньняў, каторыя й мы церпім;

Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннєм тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втїшаємось, то для вашого утїшення і спасення.

І надзея наша на вас пэўная. Калі ж цешымся, дык із вашага пацяшэньня а спасеньня, ведаючы, што як вы ўчасьнікі цярпеньня, так і пацяшэньня.

І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення.

Бо мы ня зычым, каб вы ня ведалі, браты, праз атугу, каторая сталася нам ув Азі, што мы ацяжараны былі звыш меры а сілы, ажно былі ў безнадзеяньню ўзглядам жыцьця.

Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надїї й жити.

Але самы ў сабе мелі рассудак сьмерці, каб не спадзявацца на самых сябе, але на Бога, Каторы ўскрышае мертвых,

Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих,

Каторы выбавіў нас ад так блізкое сьмерці і выбаўляе, і на Каторага спадзяемся, што й яшчэ выбаве.

котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме,

І вы супрацаваць будзеце малітвамі за нас, каб за дары нам, за прычынаю шмат каго, дзякаваньне было за нас.

за підмогою і вашої за нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннєм многих, многі за нас і дякували.

Бо пахвала нашая гэта, сьветчаньне сумленьня нашага, што ў прасьціні а шчырасьці перад Богам. ня ў мудрасьці цялеснай, але ў ласцы Божай, мы паступалі на сьвеце, асабліва ж із вамі.

Се бо хвала наша, сьвідченнє совісти нашої, що ми в простотї і чистотї Божій, не в мудрости тїлесній, а в благодатї Божій жили на сьвітї, більше ж у вас.

Бо мы ня пішам вам нічога іншага, але што вы чытаеце й разумееце, і спадзяюся, што будзеце разумець аж да канца;

Не инше бо пишем вам, як або що читаєте, або розумієте; маю ж надїю, що й до кінця зрозумієте,

Бо вы часткава й даведаліся ўжо, што мы будзем вашай пахвалаю, аднолькава й вы нашай, у дзень Спадара нашага Ісуса.

як і зрозуміли нас від части, що ми хвала вам, яко ж і ви нам у день Господа нашого Ісуса Христа.

гэтай пэўнасьцю я маніўся прыйсьці да вас уперад, каб вы ўдругава ласку мелі,

І в сїй певнотї хотїв був я прийти до вас перше, щоб і другу благодать мали,

І пераз вас прайсьці да Макядоні, з Макядоні ж ізноў прыйсьці да вас, а вы праводзілі б мяне да Юдэі.

а через вас пройти в Македонию, і знов з Македониї прийти до вас, а ви щоб провели мене в Юдею.

Ці ўлегцы я зрабіў, маючы такі замер? Ці што я замяраю, подле цела замяраю, так што ў мяне «Але, але» і «Не, не»?

Сього бажаючи, хиба я легким розумом що робив? або що задумую, чи по тїлу задумую, щоб було в мене то так — так, то, нї — нї.

Вось жа, верны Бог, што слова наша да вас ня ёсьць «Але» й «Не».

Вірен же Бог, що слово наше до вас не було "так" і "нї".

Бо Сын Божы, Ісус Хрыстос, абяшчаны памеж вас намі, імною а Сіланом а Цімохам, ня быў «Але» й «Не»; але ў Ім было «Але»,

Бо Син Божий Ісус Христос, вам нами проповідуваний, мною та Сильваном, та Тимотеєм, не був "так" і "нї", а було у Йому "так".

Бо ўсі абяцаньні Божыя ў Ім «Але» і ў Ім «Амін», — на славу Божую пераз нас.

Бо скільки обітниць Божих, то (все) в Йому "так" і в Йому "амінь", на славу Божу через нас.

А тый, што зацьвярджае нас із вамі ў Хрысту і памазаў нас, ё Бог,

Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас — Бог,

Каторы таксама запячатаваў нас і даў задатку Духа ў сэрцы нашы.

Він і запечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших.

Бо гукаю Бога за сьветку на душу сваю, што, шчаджаючы вас, я дагэтуль ня прыходзіў да Карынту,

Я ж сьвідком Бога призиваю на свою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт.

Не затым, быццам мы бярэм уладу над вераю вашаю; але мы супрацаўні радасьці вашае: бо вераю вы стаіце.

Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; нї, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.

« 16 глава 2 глава »