Екклезіаста 2 глава

Книга Екклезіястова (або Проповідника)
Переклад Хоменка → Синодальный перевод

Я мовив сам до себе: Нум випробую тебе радощами: заживай добра! Але й це марнота.

Сказал я в сердце моём: «дай, испытаю я тебя весельем, и насладись добром»; но и это — суета!

Про сміх я сказав: Він безумний! — а про радість: Яка з неї користь?

О смехе сказал я: «глупость!», а о веселье: «что оно делает?»

Я намагавсь у моїм серці звеселяти вином моє тіло, тоді, як ум мій проводив усім розумно, а й віддаватись дурощам, аж докіль не побачу, в чому полягає щастя синів людських, які трудяться під небом за час короткого віку їхнього.

Вздумал я в сердце моём услаждать вином тело моё и, между тем, как сердце моё руководилось мудростью, придержаться и глупости, доколе не увижу, что хорошо для сынов человеческих, что должны были бы они делать под небом в немногие дни жизни своей.

Я взявся був до великої праці: набудував собі будинків, насадив собі виноградників,

Я предпринял большие дела: построил себе домы, посадил себе виноградники,

розвів собі сади й городи і насадив у них усякого дерева плодового.

устроил себе сады и рощи и насадил в них всякие плодовитые дерева;

Я накопав собі ставів на воду, щоб буйний гай з них поливати.

сделал себе водоёмы для орошения из них рощей, произращающих деревья;

Придбав собі рабів і рабинь; була у мене й доморосла челядь; посілостей також, товару та овець була велика сила в мене, більш, ніж у всіх, що були передо мною в Єрусалимі.

приобрел себе слуг и служанок, и домочадцы были у меня; также крупного и мелкого скота было у меня больше, нежели у всех, бывших прежде меня в Иерусалиме;

Та й золота я нагромадив собі й срібла, і скарби царів та областей. Завів собі співаків і співачок, і втіху синів людських, жінок усякого роду.

собрал себе серебра и золота и драгоценностей от царей и областей; завёл у себя певцов и певиц и услаждения сынов человеческих — разные музыкальные орудия.

Отак я став великим і перевищив усіх, що були передо мною у Єрусалимі; та й мудрість моя теж зосталась при мені.

И сделался я великим и богатым больше всех, бывших прежде меня в Иерусалиме; и мудрость моя пребыла со мною.

Чого б не забажали мої очі, я не боронив їм, не позбавляв серця мого ніякої радости. Бо серце моє веселилось усяким моїм трудом, і це був мій пай з усього мого труду.

Чего бы глаза мои ни пожелали, я не отказывал им, не возбранял сердцу моему никакого веселья, потому что сердце моё радовалось во всех трудах моих, и это было моею долею от всех трудов моих.

Тоді я глянув на всі діла, що руки мої вчинили, і на той труд, що ним я трудився; і ось: геть усе — марнота й гонитва за вітром, і ніякої з того користи під сонцем.

И оглянулся я на все дела мои, которые сделали руки мои, и на труд, которым трудился я, делая их: и вот, всё — суета и томление духа, и нет от них пользы под солнцем!

Заповзявсь я придивлятись, що воно таке мудрість, глупота й нерозум. Бо що буде чинити той, хто по цареві прийде? Те саме, що вже робилось.

И обратился я, чтобы взглянуть на мудрость и безумие и глупость: ибо что может сделать человек после царя сверх того, что уже сделано?

І я побачив, що мудрість перевищує глупоту, як світло перевищує темінь.

И увидел я, что преимущество мудрости перед глупостью такое же, как преимущество света перед тьмою:

«Очі мудрого на голові у нього, а дурний ходить у темноті.» Та я й те зауважив, що одна доля їм усім судилась.

у мудрого глаза его — в голове его, а глупый ходит во тьме; но узнал я, что одна участь постигает их всех.

І я подумав у моєму серці: якщо доля дурного випаде й мені, навіщо тоді мені моя більша мудрість? І от я мовив сам до себе: І це також марнота,

И сказал я в сердце моём: «и меня постигнет та же участь, как и глупого: к чему же я сделался очень мудрым?» И сказал я в сердце моём, что и это — суета;

бо ні про мудрого, ні про дурного нема згадки повіки, а вже в найближчій будучині все буде забуте. І як мудрий, так само й дурний умирає!

потому что мудрого не будут помнить вечно, как и глупого; в грядущие дни всё будет забыто, и увы! мудрый умирает наравне с глупым.

І так я зненавидів життя, бо поганим здалось мені те, що діється під сонцем: бо все лиш марнота й гонитва за вітром.

И возненавидел я жизнь, потому что противны стали мне дела, которые делаются под солнцем; ибо всё — суета и томление духа!

І зненавидів я ввесь мій труд, яким, було, трудився під сонцем, тому що залишу його іншому, що буде по мені.

И возненавидел я весь труд мой, которым трудился под солнцем, потому что должен оставить его человеку, который будет после меня.

А хто знає, чи він буде мудрий, а чи дурний? Однак орудуватиме всім моїм трудом, що ним трудивсь я та мудрував під сонцем. І це теж — марнота.

И кто знает: мудрый ли будет он, или глупый? А он будет распоряжаться всем трудом моим, которым я трудился и которым показал себя мудрым под солнцем. И это — суета!

Ось чому зневірилось моє серце в усім моїм труді, що ним трудивсь я під сонцем.

И обратился я, чтобы внушить сердцу моему отречься от всего труда, которым я трудился под солнцем,

Буває бо чоловік, який трудився розумно, вміло та з хистом, однак, лишає свою частку чоловікові, що не трудився над нею, — це теж марнота й велике зло.

потому что иной человек трудится мудро, с знанием и успехом, и должен отдать всё человеку, не трудившемуся в том, как бы часть его. И это — суета и зло великое!

Бо що буде людині за всю його працю та журбу серця, яких завдає собі під сонцем?

Ибо что будет иметь человек от всего труда своего и заботы сердца своего, что трудится он под солнцем?

Усі бо його дні лише біль, мука — його клопіт: навіть уночі не спочиває його серце; і це теж марнота.

Потому что все дни его — скорби, и его труды — беспокойство; даже и ночью сердце его не знает покоя. И это — суета!

Нема нічого ліпшого для чоловіка, як їсти, пити та зазнавати собі добра з своєї праці. Я спостеріг також, що це з руки Божої приходить.

Не во власти человека и то благо, чтобы есть и пить и услаждать душу свою от труда своего. Я увидел, что и это — от руки Божией;

Бо хто може їсти й пити без нього?

потому что кто может есть и кто может наслаждаться без Него?

Бо, хто йому довподоби, тому дає він мудрість, знання й радість; грішникові ж накидає заняття збирати та нагромаджувати, щоб лишити тому, хто довподоби Богу. Та й це марнота й гонитва за вітром.

Ибо человеку, который добр пред лицом Его, Он даёт мудрость и знание и радость; а грешнику даёт заботу собирать и копить, чтобы после отдать доброму пред лицом Божиим. И это — суета и томление духа!

Примечания:

Синодальный перевод

16 грядущие — будущие, наступающие; (от ст.-слав. грясти — приближаться, приходить, неожиданно появляться).

« 1 глава 3 глава »