Йова 24 глава

Книга Йова
Переклад Огієнка → Слово Жизни

Для чо́го часи́ не заховані від Всемогу́тнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

Пересо́вують ме́жі безбожні, стадо грабують вони та пасу́ть,

займають осла в сироти́ни, беруть у заста́ву вола від удовиць.

вони бідних з дороги спиха́ють, разом мусять ховатися збі́джені кра́ю.

Тож вони, бідарі́, немов дикі осли на пустині, вихо́дять на працю свою, здобичі шукаючи, — степ йому хліба дає для дітей.

На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

на́го ночують вони, без одежі, і не мають вкриття́ собі в холоді,

мокнуть від зливи гірсько́ї, а засло́ни не маючи, скелю вони обіймають.

Сироту́ відривають від перс, і в заста́ву беруть від убогого.

Ходять на́го вони, без вбрання́, і голодними носять снопи́.

Хоч між му́рами їхніми ро́блять оливу, то́пчуть чави́ла, — та прагнуть вони!

Стогнуть люди із міста, і кричить душа вби́ваних, а Бог на це зло не зверта́є уваги.

Вони проти світла бунту́ють, не знають дорі́г Його, і на сте́жках Його не сидять.

На світа́нку встає душогу́б, замордо́вує бідного та злидаря́, а ніч він прово́дить, як зло́дій.

А перелю́бника око чекає смерка́ння, говорячи: „Не побачить мене жодне око!“ і засло́ну кладе на обличчя.

Підко́пуються під доми́ в темноті́, замика́ються вдень, світла не знають вони,

бо ра́нок для них усіх ра́зом — то те́мрява, і знають вони жахи те́мряви.

Такий легкий він на пове́рхні води, на землі їхня частка прокля́та, — не ве́рнеться він на дорогу садів-виноградів.

Як посу́ха та спе́ка їдять сніжну во́ду, так шео́л поїсть грі́шників!

Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево!

Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра́.

А міццю своєю він тягне могутніх, — коли він встає, то ніхто вже не певний свойо́го життя!

Бог дає йому все на безпе́ку, і на те він спира́ється, та очі Його бачать їхні доро́ги:

піді́ймуться трохи — й не має вже їх, бо понижені. Як усе, вони гинуть, — і зрі́зуються, немов та колоско́ва голо́вка.

Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомо́вцем, а слово моє на марно́ту обе́рне?“